Головна Реєстрація Вхід RSS

Головна » 2010 » Квітень » 26 » З днем народження отець Євген

---

22:51 З днем народження отець Євген

Продовжувач величних справ Чарнецького З лона чарівливої Галичини (Окраса її - княжі замки і фортеці) Слуги вийшли Христовії - мужні орли, Щоби душі спасати, які в небезпеці. В кінці квітня вперше на грішний цей світ Відкрив один з них свої віченьки-вічі, Як довкруг полонив весняний всіх цвіт І в душах спалахнули щастя свічі. Посеред розложистих львівських угідь, Там, де краєвидів така розмаїть, У Кам‘янко-Бузькому Спасі-селі Промайнули юні літа-журавлі Дотепно-веселого цього хлоп‘ятка, Що пило натхнення з Творця джерелятка Й пускало кораблики свої струмками, Й злітало у твердь голубую думками. Тремтіло пташиною серце хлопчини, Як ненька вела його в світ катехизму. В полоні любистку і рути, й калини Довкілля сприймав хлопчик крізь Божу призму... Після школи математика взяла пріоритет - Юнак подавсь до Ужгорода в університет І, склавши іспити успішно, він студентом став. Та що до нього Господь інші плани мав. Правічний Дух, який ширяв з давніх-давен, Подав свій голос: ”Кинь усе і йди за Мною!”. Небес покликання почув юнак Євген, Переступивши рубікон, рішив тропою Йти - срімчасто-кам‘янистою - і терням Колючим вимощену (не троянд пелюстям), Душею зрозумівши: світське все - мізерне, Дочасне та безвартісне, мов дране хустя. ...Ось однієї прекрасної днини Євген сказав матусі й тату: „Я іду, Бо хочу жить серед монашої родини І свою волю в руки Господа кладу!”. Облилася ненька сльозами дрібними, Ой, як защеміло серденько у неї, В якому горіла любов незгасима До сина-синочка, кровинки своєї. Та все побідила до Бога любов, „Йди, сину, - її прошептали вуста, - Слугою будь Того, Який свою Кров За нас пролив. Хай Він тебе оберіга.” Юнак подавсь в редемптористський монастир, Ази монашого життя долав в Новіціяті, Підпільно, бо шалів злий більшовицький вир, Зваби-спокуси дошкуляли, як туман, кошлаті. Та Бог поміч присилав з небес привілля: Вела Євгена-юнака посеред бур Його десниця, Юнаку поїла душу євшан-зіллям Марія-Матінка блага і чуйная Цариця. Поринув брат Євген у море богослов’я, Його осилюючи в Кракові і Любліні, і Львові. Сповняв сердечно Чину свого він обов’язь, Стрічаючи у молитвах заграви світанкові. Тринадцятого жовтня, тринадцять літ назад, У славний день Фатімської Марії, Утіха струменіла з його серця, мов каскад, Бо сповнились нарешті заповітні мрії. Ввись душа диякона злітала, мов пір’їна, Як із рук Гринчишина-Владики він приймав освячення: Священиком ставав, щоби гоїти душ руїну, Адже воїна Христа таке земне призначення. Від батька й матері одержавши благословення, На свої плечі положивши свій же хрест, Пішов отець Євген так радо зі смиренням, Пішов він підкоряти Небесний Еверест... Почавсь нелегкий шлях Євгена-гречкосія. З любов’ю він поніс надію в безнадію Та ясний промінь у імлисту темінь, Духа гартуючи в мирян, неначе кремінь. В душі отця так пафос клекотів, як Етна В Івано-Франківську і Львові, на Вінниччині - в Очеретній, В Кам’янці-Подільському...у тих краях він випасав Христа отари, Любов’ю розганяючи над ними чорні хмари Тепер він як турботливий виноградар Доглядає винницю Христа у нашім місті І молитвами неначе магією чар, Вливає душі благодать іскристу. Душа отця, в якій нема ні крихти скверни, Пізнала радість у хрестах, служінні. Вона жемчужиться, мов голубінь озерна, Склоняємось пред нею ми в благоговінні. Співають з нею душі наші так органно Величную Хресту-Аватору осанну! Несучи за ним хрест, мов Киренеєць Симон, Даруючи любов сердець ту незглибиму. Кораблика-Церквиці нашої вітрила Отець наш витикає з Віри і Любові, та Надії. Цих вірних дочок Божих подолать ніхто не в силі - Вони під омофором і Спасителя, й Марії.

1 2 3 4 5 Категорія: Привітання | Переглядів: 1527 | Додав: Церква | Рейтинг: 4.5/6