Паломництво на Святу Землю

Анатолій Володимирович Семенюк народився в с. Клевецьк Турійського району Волинської області. Закінчив Львівський політехнічний інститут за спеціальністю інженера-електрика. Працював колгоспником, електромонтером, майстром, інженером, начальником електромереж у Нововолинську, Ковелі. Два рази обирався на посаду міського голови міста Ковеля. З-під пера Анатолія Семенюка вийшли збірки поезій «Мить істини», «Золота підкова», «Копай криницю у собі» і «Благодать Божа».

Дванадцять років тому липневої літньої ночі пролунав зловісний дзвінок. Вустами  польського лікаря він сповіщав, що мій син Едуард потрапив в автоаварію і жити йому лишилось 2-3 дні. Як виявилось, мій закордонний паспорт був недійсним – термін дії давно минув. Спасибі Юрію Савчуку, який без роздумів сів за кермо і з братом Едуарда помчав у далекі Сувалки.

На другий день, влаштувавши проблему з документами, я теж вирушив у більш як шестисоткілометрову подорож. Думки обпікали мозок: “Застану живим чи ні? Чи є хоч найменший шанс на спасіння?”.

Через скляні двері лікарняної палати я побачив нерухоме тіло сина. Тільки прилади показували, що життя підтримується штучно. Страшний удар прийшовся в голову, і велика гематома перекрила шляхи до функціонування організму.

В Христовому католицькому просторі я мав одну можливість для спасіння – молитись. Я їхав у древні монастирі і костели. Молився в храмах міста Сувалки. Просив Господа і Пресвятую Богородицю врятувати сина.

Молитви лунали крізь стіни і двері палати реанімації. Вночі – в готелі, а вдень – на вулиці.

І раптом постало мені видіння Ангела у вигляді білосніжного голуба, який своїм виглядом не віщував спасіння.

Спаси, помилуй, мій Боже! За що мені така кара? Я молився і ще раз молився.

О, Господи! Твій Син віддав життя на хресті за наші провини, гріхи. За що ж пролилась кров мого Едіка?

І другий раз  явився білосніжний Ангел-Спаситель. Він сидів на розбитій голові Едіка і сповіщав мені: “Я роблю все можливе!”.

Краплинка – ні, пилинка надії розпалювала в мені нову молитву. Вона була недосконала і лунала українською мовою.

Бог чув і розумів! Він послав третє видіння – Ангел сповіщав: “Я зробив все! Що ти ще хочеш?”

Я дякував Спасителю. Вірив і хвилювався. Те, що не під силу лікарям, зробив Божий Промисел. На мене ще чекали дні переживань, тривог і страждань. Консультації з Києвом, операція і відновлення життя. Нейрохірург, лікар від Бога, Степан Бобрик зробив все можливе.

Сьогодні мій син повернутий до життя, безмежно добрий і милосердний усміхається  мені. В сьогоднішньому жорстокому житті він – найбільш беззахисний, але так потрібно Богу. Скажу, що під час відновлювального процесу в церквах лунали служби “За здоров’я”.

Моліться з вірою і спасіння прийде!

Моє грішне життя і намагання скласти шану й хвалу Богу були мізерними в порівнянні з тим чудом, яке сталося. Хотілося припасти до святих місць і молитись. Але, маючи можливості і пропозиції, мені це не вдавалося. Бог мене випробовував. І цей час настав. Отець Леонід, ієромонах храму Св. Миколая, запропонував паломництво на Святу Землю. Провидіння Боже вело саме до цієї хвилини.

- Все в руці Господа! – твердять віруючі.

Та щоб з руки Господньої впала хоч одна пилинка благодаті потрібні цілеспрямовані кроки і Віра.

У цьому шаленому світі людина шукає захисту у Бога. Під Його крилом вона може відчути надію і основу. Той, хто не розуміє цієї істини, карає сам себе.

Перед поїздкою на святі місця в одному із сіл району мені розказали сумну історію. В часи радянської влади вірно підданий партії комуніст К. вирішив прославитись і  підпалив церкву. Храм згорів – лишився фундамент. Цей акт самодурства обернувся трагедією. Підпалювач згодом повісився. Невдовзі пішли з життя сини та інші члени родини.

Пишу і згадую інші схожі випадки в Ковелі, Погіньках, Києві. Легковажити з Вірою у Бога не можна. Це щось більше за простий людський гріх.

Дехто пропонував просто поїхати в Єрусалим на екскурсію. Були й такі, що посміювались над моєю святістю.

Але, дякуючи Богу, я в складі групи паломників з Ковеля, Львова, Івано-Франківська і завдяки Владиці Наталії Михайлівні з фірми “Банзай” вирушаю на Святу Землю. З нами – чудові священики-ієромонахи  отець Євген Задорожний ЧНІ, отець Леонід Григоренко ЧНІ, отець Йосафат Мощич. Все має бути добре.

Ізраїль: зацікавлений погляд

Доки ми знайомимось з нашим гідом Сергієм, білорусом за національністю, а автобус прямує до міста Яффо, я з цікавістю дивлюся за вікно. Мені цікаво, що таке – країна обраних Богом євреїв?

Євреї багато і відповідально працюють. Вони без проблем забезпечують себе усім необхідним. Державний лад побудований на жорстких і конкретних законах, які не дозволяють розвиватися корупції, хабарництву та іншим зловживанням. Механізм  виробництва заведений, і “пружина” розкручує його в заданому ритмі. На економіку майже не впливають парламентські та політичні баталії.

В цьому сенсі згадую висловлену кимось думку, що Україну ніщо так не губить, як лібералізм. Можливо, тому українці все більше наголошують на необхідності в управління державою “твердої руки”.

Умови господарювання в Ізраїлі набагато складніші, аніж в Україні. Земля – червоно глиниста, яка вимагає постійного поливання. Система постачання водою дерев і рослин крапельна. На кожному кроці біля дерев і кущів ми бачили трубки для поливу. Країна не має  чорноземних рівнинних полів .

Все необхідне вирощується в долинах і на схилах гір. На полях, де зібрано врожай, пасуться корови, на інших – вівці. Вражає, що не видно ані зеленої трави, ані квітучого зілля. Що худоба там збирає – невідомо. Для місцевих господарів це звично, для українців – незрозуміло.

В Ізраїлі – сім мільйонів населення. Найбільше місто – Тель-Авів, в якому проживає 2 млн. чоловік (з пригородами). В столиці Ізраїлю Єрусалимі – 700 тисяч осіб. Будинки, побудовані на схилах гір, нагадують сірникові коробки, які хтось тісно розставив один біля одного. Будівлі всі бетонні – це захист від можливих землетрусів.

Ми в’їжджаємо в старовинне місто Яффо, яке знало пророка Іону та апостола Петра. Старі приватні квартали вражають обідраними стінами і сміттям. Влада намагається щось зробити, але   марно – приватна власність живе за своїм законом. Сучасні мікрорайони зустрічають більшим порядком і чистотою.

Поліцейські з автоматами нагадують про неспокій в країні. Як правило, чергують молоді хлопці і дівчата. На кордоні з Палестиною – теж відповідний контроль. Армія і поліція – це головний  “коник” держави, який забезпечує порядок і спокій. Дівчата служать два роки, а хлопці –3. Вишкіл і підготовку  вояків проводять на рівні груп швидкого реагування.

Впадає в око велика кількість поліцейських там, де торгові ряди і там, де багато туристичних груп. Ізраїль, незважаючи на кризу, розбудовується. Прокладаються дороги, зводяться будинки. В Єрусалимі ми бачили перекопані вулиці в кварталах, де прокладають  рейки, реконструюють  електричні та сантехнічні мережі. Археологи ведуть розкопки старовини.

В загальному архітектура не вражає, хоч це не стосується святинь Христових. Євреї у своєму царстві не прийняли Ісуса Христа. Тому греки, хх, вірмени, палестинці, росіяни, німці,  францисканці та інші викупили землю і збудували   чудесні храми. Промисловість різноманітна – від побутових приладів до складної космічної електроніки. Пріоритети  має військова техніка. Наприклад, автомат, хоч і дорогий, але вважається одним із найкращих в світі.

Найбільш ефективна галузь – торгівля та туризм. Мільйони туристів і паломників підтримують Ізраїль економічно.

Доріг багато. Вони різного рівня і скрізь якісніші від українських. На кожному кроці мусиш констатувати, що все залежить від відповідальності і розуміння порядку самими людьми. Своїми очима ми бачили, що таке  аеропорт в Тель-Авіві. В порівнянні з ним  Бориспільський схожий на сільський клуб.

Простий дрібний курйоз з наших реалій. Нас везуть до літака, і разом з місця посадки автобус повертається назад. Як виявилось, забули забрати обслуговуючий персонал літака. І прикро, і смішно. З таких “дрібничок” виростає те, що ми маємо.

“Зіркові” готелі, в яких ми проживали, теж підтримують достатньо високий рівень обслуговування. Клієнт смачно нагодований,  номери чисті. Люди мають всі умови для відпочинку.

Ми були присутні на святкуванні Нового року, не бачили п’яних або підпилих євреїв. Так,  немало сміття в арабських та торгових кварталах, але сучасне життя, незважаючи на нестачу  води, потопає в квітниках та екзотичних пальмах. Ми бачили спроби  бедуїнів виживати в пустинях.

Всі чекають зимових дощів, щоб запастись водою. 30 % води євреї споживають з Галілейського моря. Є  установки для  опріснення морської води. Обітована райська земля сьогодні сувора, як і колись, але благодать свою євреям Бог віддає через працю, порядок, відповідальність.

Зцілення

Для земної, нічим незахищеної людини, чи не найбільшим виявом Божої доброти і могутності є зцілення.

Христос нагадує нам про головну умову зцілення. “Віра тебе врятувала”. Всі Євангелія описують чудеса зцілень, які звершував Ісус. Пройшло дві тисячі літ, а закон зцілення вірою в Бога залишається дієвим. Особисто мені Бог послав це чудо з присутністю Ангела. Во славу Ісуса Христа і Пресвятої Богородиці Марії я раз за разом складаю молитви і похвалу й посилаю їх до Небес і сповіщаю простим людям. Вважаю, що робити це потрібно тому, що простір безвір’я надзвичайно великий.

- Візьміть, отче, мене на Святу Землю!- просила Л. – У мене камені в нирках. Я впевнена, що  Бог мені допоможе.

- Ви хоч розумієте, як ризикуєте? – заперечував отець Леонід. – Можуть бути ускладнення. Фізичні і духовні навантаження на паломника надзвичайно великі. А я ж відповідаю за благополуччя кожного.

Я вірю в Бога, він мені допоможе, - переконала жінка.

Про те, що стан здоров’я маленької тендітної Л. непростий, було видно і не лікарю. Тривога священика була не безпідставною. Коли ми долали важку дорогу до священної гори Фавор, приступи гострими пазурами катували тіло і вже  не відпускали. Бачити ці муки всім було боляче.

Іти Л. не могла. В автобусі встановили чергування – лікарки Любомири і отця Леоніда. Наявні лікарські препарати біль не вгамували і полегшення не приносили.

Пізно ввечері мав бути лікар, якого через відповідні структури в Україні та Ізраїлі вдалось залучити до нагляду за хворою.

Дійсно, соціально-страховий лікар-єврей обстежив хвору, зробив укол і виписав направлення в лікарню. Лікування в Ізраїлі дороге – всі  хвилювалися з цього приводу. Ніч пройшла в нестерпних муках. Вранці змучена Л. категорично заявила:

-          Я їду з групою до ріки Йордан!

Її вели попід руки. В автобусі підтримували. Так само обережно завели у воду священної ріки. Молилась. Зреклась сатани. Стверджувала своєю молитвою свою віру.

І чудо сталось! На виході Л. мені радісно заявила, що камінь вийшов. В її руці лежало три злощасних камінці – один великий, два менших. Всі дивувались.

Бог розвіював мої тривоги, адже я напередодні висловив сумніви щодо доцільності поїздки Л. з такою хворобою.

Хвала і Слава Тобі, Ісусе! Ти вічно з нами – захищаєш, зцілюєш і твориш дива!

Ми були в святих місцях, і на нас чекало нове диво.

Молода, симпатична білявка О. не виділялась нічим особливим. Проста  паломниця. Так сталось, що знову Бог дав мені можливість бачити всі  етапи зцілення.

У воді Йордану вона стояла поруч. Спочатку з острахом ставилась до глибини, а потім після молитви і повторного хрещення обличчя її наповнилось якимось блаженним сяйвом. Я не дивувався, тому що радість була на обличчі кожного. Здавалось, все добре.

Та коли ми від’їхали і почали в автобусі промовляти молитву, її почало кидати, ламати і крутити в конвульсіях. З вуст зривались голосні крики від чоловічої статі(!?) Страшна оргія О. перетворилась в пекло для всіх.

Біс, обпечений святою водою та молитвою, верещав і клекотав, мов вулкан. На вивержену пекучу магму накладалась молитва. Ми були вимушені зупинитись.

Всі були  впевнені – молитва переможе. Через годину (можливо, більше) біс почав стихати. Крики і конвульсії вже не мали нищівної сили. А пісне спів молитви піднімався все вище і вище. Ісус Христос, віра і молитва святкували Перемогу.

Проте я чомусь відчував, що біс лише притих і ще проявить себе. Так і сталось.

Біля святого місця, де народився Ісус, в храмі Успіня Діви Марії, в гробі Господнім і на Голгофі біс давав про себе знати. Святі місця його мучили, і він знову крутив, ламав, нищив дівоче тіло. Тепер уже без криків. Пройшло три дні. Отець Леонід знову вів нещасну О. до місця, де стояв хрест розп’яття Ісуса. Тіло опиралось, і він допомагав стати на коліна й торкнутись священного каменю. Хитаючись і підскакуючи, О. вийшла.

Раптом вона сама повернула назад. Люди розступалися. О. вже не йшла, а бігла, і чим ближче святий камінь, тим швидше. Впавши на коліна, вона цілувала святе місце, молилась. Прикладала голову і руки й знову торкалась вустами.

Потім повільно встала і  рівною ходою пішла. Обличчя було змучене, але хода була Переможна. Біс вийшов!

До кінця паломництва я спостерігав за О. Вона набиралась сили. Так, жінка остаточно зцілилась біля гори Страждань Ісуса. Зцілилась вірою. На другий день я бачив О. сяючу, окрилену і радісну.

Слава, хвала тобі, Господи!

Паломництво

Паломництво – не екскурсія. Це іспит  на присутність в тобі Віри. Перевірка на витримку і розуміння Христової любові до нас, грішних. Сучасне паломництво не йде ні в яке порівняння з тими випробуваннями, яких зазнали Іван Хреститель та Ісус Христос у пустелі в умовах нестачі води, їжі і неймовірної спеки.

В ті далекі часи пророки піднімались духовними сходинками через відречення від земних спокус і матеріального багатства.

Часи змінились, але пройти шляхом, на якому народжувалась християнська віра, необхідно. Це крок до очищення.

Віра Христова має міцну основу. Але вірні охоронці віри мають бути на сторожі. Не тільки спокуса, але й хибні судження розхитують ці основи.

Один з  паломників стверджував, що твої здобутки – це те, що Бог дав, а твої негаразди, горе, біди – так потрібно Богу.

Ці або схожі судження я чув і раніше. Тому вимушений стати опонентом такого трактування Божого промислу.

Маємо зрозуміти, що Бог – це любов і добро. Він дає вибір, яким шляхом іти людині – з вірою в Бога чи шляхом спокус, беззаконня, злочинів. Але тут потрібно не забувати головну суть Божого Закону. До Царства Небесного людина має йти, захищаючи віру, накопичуючи духовність, вступаючи у бій із сатаною і т. д. Аварії, негаразди, трагедії відбуваються через накопичення гріховного.

І тут потрібно, збавляючись від гріхів і сатанинських проявів, розуміти, що Богу потрібно не Ваша біда, а рух і боротьба за його любов і добро, за спроби і вчинки, які наближають кожного до Його. І лише тоді Бог Вас побачить і прийме.

Але це -  просто невелика  прелюдія до розуміння віри і паломництва.

Скажу, що по свіжих слідах створити розгортку всього паломницького шляху практично неможливо.

- Це було не зі мною! – вголос думаю я. – Кадри дивного кіно переміщають мене з одного святого місця до іншого, мене поглинає туман роздумів.

Географія нашого паломництва велика: Єрусалим, Назарет, Яффо, Тель-Авів, Єрихон, Кумранська пустеля, Віфлеєм, Мертве море, Галілея, р. Йордан та інші місця.

В цих місцях народились, жили, творили чудеса і возносились на Небеса Ісус Христос, Діва Марія, пророк Ілля і Іван Хреститель. Свідчення Святого Письма проходить перед нашими очима. Здається, не було тисяч літ.

Кожен день ми торкаємось 3-5 святих місць. Молимось. Відчуваємо сліди Великих пророків і Бого-сина Ісуса Христа та Пресвятої Богородиці.

Мушу признатись: перші кроки мого особистого паломництва нагадували туризм. На це були причини. Наприклад, ми йдемо по Хресній дорозі. Навколо – торгівля, кричать, шумлять дітлахи, торговці пропонують товар. Погляд мимоволі оцінює будівлі, кам’яну бруківку на вузьких вуличках.

Чомусь хотілось і бачилось, щоб Дорога страждань Христа була тихою і спокійною. Ми п’ять разів повторювали шлях. П’ять разів піднімались на Голгофу, заходили до гробу Господнього. На кожній стації страждань Ісуса лунала наша молитва. Ми несли великий хрест. Тільки повторний хід привів мене до розуміння того, що Ісус Христос ішов, оточений натовпом. Тоді кричали “Розіпни”. Глумились, знущались і насміхались. Ісус падав, піднімався. А ми йшли серед натовпу, який розступився і давав нам дорогу. Цей сучасний натовп нас розумів. Я перестав бачити і чути торговців, їх шум. Я відчув себе паломником.

- Сповідь – це головна умова, після виконання якої ви можете ступити на Святу Землю, - наголошував отець Леонід.

І це теж я розумів далеко від дому. Я сповідався в далекій Кумранській пустелі, де були знайдені згортки з текстами Старого Заповіту.

Через деякий час я знову відчув потребу в сповіді. Мені ставало легше.

Раз за разом мене штурхав у бік Сатана. І в голові або на язиці з’являлись гріховні думки й слова, які в святих місцях потрібно було заховати в скриню і закрити на міцний замок.

Кожного вечора мій колега з Івано-Франківська міцно кріпив місійний хрест до стіни. Він довго молився перед сном. Я сідав писати свої враження. І тільки-но рука стала відтворювати на листку думку, що Світязь, можливо, кращий Галілейського моря, як міцно прикріплений  хрест раптом впав на підлогу. Мене осінило: це був знак, який зупиняв мої гріховні думки, адже святе Галілейське море, де творив чудеса Ісус Христос, ставити в порівняння не можна ні з чим.

Інший знак мені був посланий після паломництва до святині Івана Предтечі. Виходячи з храму, я без роздумів взяв буклети і листівки з молитвою.

-А ви заплатили? – запитала паломниця Л.

- Невеликий гріх буде, якщо я їх взяв. Я ж не знав, що потрібно платити!

Сказав, і був покараний. У мене раптом зникли 20 євро. Як це сталось, яким чином, не знаю. Але це ще раз мене утвердило в думці, що слово – суть матеріальна. І гріховне перетворюється в проблеми, а з вірою наближає до Бога!

Господь милосердний, і Він мене просто попередив. Мене, який заблукав,  наче вівця, Він не відігнав від свого стада.

Вищесказане підтверджувало Боже терпіння у ставленні до мене і не тільки. В храмі Благовіщеня моє тіло наповнилось якимись струмами. Вони розтікались по руках і ногах, проникали в мозок. Це було щось неймовірне. Таких відчуттів у мене не було ніколи. Мені мовби хтось нагадував про мого місію. Це був віщий знак. Я молився і дякував Пречистій Діві Марії, Ісусу Христу та Ангелам небесним.

Щоденна служба Божа в різних храмах і різних місцях для мене була необхідною і корисною. Були випадки, коли ми молились просто неба. Так було на горі Фавор. І це теж була знакова подія. Преображення Ісуса Христа відбувалось просто неба. І наша молитва летіла в сині небеса. Це було ще одне чудне звершення.

Монах закрив храм, а Бог ще раз нас перевіряв. Ми посилали молитви до Нього з цієї священної гори, простого тимчасового сотвореного вівтаря і престолу.

Але на нас чекала найвища нагорода. В день народження Пресвятої Богородиці, в храмі св. Анни, який розташований над обійстям, де народилась Діва Марія, наша група паломників із священиками і віруючими з Києва відправляла урочисту літургію. П’ять священиків і чудовий самодіяльний хор творили диво. Звуки летіли під купол і до стін величного храму і повертались назад. Вони накладались на пісне спів, підсилювали його і піднімали кожного з нас до небес.

Священна симфонія во славу народження Божої Матері – хіба можна уявити більше диво? Неможливо словами передати наше духовне піднесення. Слава і хвала тобі, Господи!

“Богородице Діва, радуйся! Благодатна Маріє, Господь з тобою. Благословенна ти між жінками і благословенний плід лона твого. Ти народила Христа Спаса – ізбавителя душ наших” , - раз за разом лунає могутній спів в автобусі.

В різних формах Бог посилав нам диво-подяки! Перед останнім входом в гріб Господній монахи провели очищення святого місця кадилом – і це теж символічний знак.

Слова великої подяки - Божої і людської – заслуговують ієромонах отець Леонід, був як  добрий пастир і батько, отець Євген і отець Йосафат. Їхня висока духовність і високий інтелект створювали не просто  комфорт, а духовне очищення і піднесення.

...В авто отець Євген мені значуще говорить:

-          Порушення правил дорожнього руху віруючі мають вважати гріхом.

Я погоджуюсь, але пересікаю суцільну лінію для обгону, при цьому перевищую встановлену швидкість.

Отець Євген рукою стукає по  пластмасовій панелі. Він нагадує мені про гріх,  і я , підкоряюсь, знижуючи швидкість.

Вклоняюсь всім Вам! Хай буде рівною земна дорога, якою ви ідете до Бога.

Дай, Господи, здоров’я і удачі паломникам!

Хвалю, славлю Тебе, мій Боже!

Пресвятая Богородице, прости наші гріхи! Спаси і помилуй!