Єпископ буде молитися і використовувати Чин (тут:церковний текст з обрядом) благословення та положення першого каменя на оснування церкви. Цей Чин є спільним і однаковим для всіх Церков Володимирового Хрещення, тобто Київської традиції: Українська Православна Церква Київського Патріархату, Українська Православна Церква Московського Патріархату, Українська Греко-Католицька Церква (або правильніше сказати Українська Православна Церква в єдності з Римом) та Українська Православна Автокефальна Церква. Всі ці Церкви мають спільний корінь у хрещенні святого Володимира 988 року. Всі вони є сестрами та на даний час на жаль не є в повній єдності між собою із-за якихось дрібничок, або під чиєюсь  намовою.  Роз’єднання, ненависть, не сприйняття, гордість це все є гріхом.   Однозначно ціль у нас одна - це єдність. Рано чи пізніше ми до неї мусимо дійти бо це Божа заповідь «Щоб усі були одно», «щоб любов була між вами і по тому пізнають інші що ви є Моїми учнями». Тому, хочемо ми цього чи не хочемо, а об’єктивно для нас все є спільне і одне. «Один Господь, одна віра , одне хрещення» говорить апостол Павло ( Еф 4, 5; 1 Кр8,6), і я б додав: одне Святе Письмо, одні богослужбові книги, одна Божественна Літургія, одні і тіж Чини всіх Таїнств, освячень та благословень.

Отже у Чині   освячення каменя на оснування церкви читається уривок Євангелія від Матея 16, 13 – 18.  Апостол Петро на запитання Ісуса відповідає правильно – Ти Христос тобто Месія, Син Бога Живого. У відповідь Ісус каже, що на Петрі (що значить камінь) Він збудує Свою Церкву і сили ворожі її не переможуть. Церква Католицька вірить і визнає, що Головою Церкви є сам Господь Ісус Христос. У Чині освячення каменя так сказано: «Маючи Тебе Христе за основу незнищенну… Не пісок, а Тебе Христе має за основу Церква, яку Ти пречистою Твоєю кров’ю відкупив. … Господи Ісусе Христе … Ти єси Камінь наріжний, відсічений від пречистої Діви і непохитна основа Церкви». Христос є головний і Він вибрав апостола Петра, щоб той був знаком єдності всіх християн. Оскільки Церква Христова є зібранням людей тому потрібний певний порядок і видимий голова всієї, вселенської церковної спільноти -Церкви. Зачинаючи від найменшої складової Церкви, якою є місцева парафія, де священик є головою цієї спільноти. Потім є благочинний, далі Єпископ, далі Митрополит далі Патріарх і на кінець Папа, як голова цілої видимої структури Церкви Христової на землі.

В даному тексті Євангелії, яке читається на оснування церкви  важливою є і віра Петра і його визнання, як пояснюють православні богослови а також і правильніше важливою є особа апостола Петра. Церква Христова, яку не подолають сили темряви має бути на Петрі – Камені,  з Петром, в єдності з Петром. Тому таким важливим богословським аспектом є власне ця євангельська правда. До неї ми всі маємо прийти. Так було на протязі першого тисячоліття Христової Церкви. Такою є воля Христа, і так має бути. Тому наші єпископи Київської Православної Церкви у 1596 році відновили  єдність із Римом (не сотворили щось нове), повернулись виразно до того старого, як було на початку і  як було тоді, коли Володимир хрестив Русь у 988 році. Тоді ще не було гріху великого розколу між Східною і Західною Церквами. Цю правду ми не можемо скривати, мусимо говорити,  але по-Божому, спокійно, лагідно, з Любов’ю. Є Наступник апостола Петра - Римський Єпископ, Батько а по-грецьки Папа. І ми християни маємо бути разом із ним в єдності. Ап Павло у посланні говорить такі слова: «усім що в Римі , улюбленим Божим, вибраним, святим,.. дякую Богові , що віра ваша звіщається по цілому світу (вселенська віра) (Рм. 1,7;8). Це для нас є великим завданням: як нам поєднатися, як полюбити одні одних, що робити, з чого починати, часами щоразу із нуля, але ми всі маємо віру, віру у Господа який Сам знає як нам бідним Його  дітям допомогти. Ми не знаємо як, - та Господь знає. І тут найважніше мати любов. Коли маємо Любов Божу і любов  християнську, то дочекаємось. Бо Любов початок всього і кінець всього. Апостол Павло говорить, що є віра, надія і любов: віра зникне, надія перестане любов залишиться вічно. Без любові нічого не має значення навіть віра. (Пор 1 Кр 13 розділ-гімн Любові)

Наш Господь є дуже терпеливий, Він нам терпить, прощає і Він нам вірить, що ми будемо кращі. Господь чекає, чекає з великою Любов’ю. Бо Він є Добрий. Він прощає нам нашу нерозумність, впертість, гордість, зарозумілість. Він нам прощає наші особисті гріхи, не карає за кожний гріх. О коли б Господь за кожний наш гріх карав нас то нас би нікого не було. Пс 129: « Коли ти, Господи, зважатимеш на беззаконня, то хто встоїться, Господи. Та в Тебе є прощення». Безмірна Його Любов! Він чекатиме скільки  треба поки ми на дозріємо до Любові: чи 100 років чи 200 чи 1000 років.   Найголовніше це жити в любові і зберегти Його любов, яку Господь нам дарував на святій тайні Хрещення.

Місіонар о. Євген Задорожний ЧНІ

Далі буде.