Отець Ігор Сподар,ЧНІ наш духовний наставник

Інтерв’ю з отцем Ігорем, 20.08.2012р

о. Євген Задорожний, о. Леонід Григоренко

Передмова.

16 років вже трудиться у Чернігові наш отець-редемпторист Ігор Сподар. За цей час отець збудував монастир з просторою каплицею та організував велику громаду. Минулого року отець скромно та тихо відсвяткував 30-літній Ювілей священичого служіння.

Парафіянин пан Вячеслав Журавель, відомий історик та патріот, багатолітній співпрацівник  депутата Степана Хмари сказав: «Те, що отець Ігор Сподар знаходиться і служить тут в Чернігові є великим подвигом. Дуже важливо для нас присутність греко-католицької  громади в Чернігові, яка є острівком духовності та українства. Він навчив мене особисто і багато людей найперше молитися, жити з Богом, цінити Службу Божу, приймати святі Таїнства, щоб таким чином мати силу до боротьби за світлі ідеали нашого правдивого українства. Велике йому за це спасибі і хай Господь дає йому сили, щоб тут з нами бути завжди».

Наша поїздка стала паломництвом в наше минуле щасливе студентське монаше життя, в якому отець Ігор був для нас правдивим батьком опікуючись нами в монастирі св. Альфонса у Львові, як ігумен. Можливо ми тоді будучи ще молоді і без життєвого досвіду не могли вповні побачити та оцінити тої Божої любові, яка ішла до нас через щедрість, жертвенність, доброту та покору нашого настоятеля, який був для нас слугою, найменшим з нас.

Коли ми були студентами ще тоді спілкувалися листами. Подаємо випис, що стосується нашого отця Ігоря,  із листа брата Леоніда Григоренка зі Львова до брата Євгена Задорожного  у Краків з 25.11.1993 року:

« Слава Ісусу Христу, дорогі брати, найперше хочу щиро подякувати братові Євгену за гарний лист. Я його отримав перед вечірнею, а на вечері переказав усім братам. Життя у нас летить швидко, з наукою також добре бо отець префект є постійно з нами, як наш приятель. Провінційна Рада нещодавно вибрала нового ігумена, і ним став отець Ігор Сподар. Направду без перебільшення він є для нас мамою. Одного разу я чергував на кухні і чувся дуже хворий але нікому нічого не казав. Отець Ігор прийшов і сам взяв ганчірку і протирав столи. Пізніше ми з ним мили підлоги, та й взагалі отець є для нас даром. Усіх студентів є 16 разом із Студитами»

Наша зустріч на порозі монастиря святих апп Петра і Павла в Чернігові із отцем Ігорем відкрила для нас свіжість та щедрість Божої любові та доброти, якою так як колись наповнює всіх душа отця. Перше, що вразило нас після довгої розлуки, це збагачення отцевого покликання харизмою молитви за звільнення та зцілення, яку отець отримав, як нагороду від Бога напевно за великі терпіння, приниження та жертви, які до цього часу, можливо з Божого допусту чи Божої волі, мусів досвідчити. Ми збагнули щось дуже важливе, що за цих 16 років пройшла немов би «ціла вічність»: ми молоді отці,  після наших священичих свячень вже встигли побувати в різних монастирях і станицях: Тернопіль, Вінниця, Кам.- Подільськ,  Ів – Франк, Ковель і за цей час дуже багато пережити для того, щоб зрозуміти подвиг нашого духовного батька, старця, який він звершує не в Галичині, а на Великій Україні  в Чернігові, вже 16 років. Тому ділення думками, яке ми пропонуємо в цьому інтерв’ю з отцем Ігорем є цінним духовним  скарбом, який дарує нам жива практична Євангелія жертви та любові Христового слуги, лікаря і воїна – редемпториста.

Питання: Прошу отця, нас із вами єднає родина Найсвятішого Ізбавителя, розкажіть,  як і коли, за яких обставин ви познайомилися з редемптористами і коли  зародилося  покликання до монастиря?

Я народився  25 .02 . 1947 року у селі Монастирець Городоцького рай, Львів обл. Познайомився я з редемптористами через отця Івана Юськіва, який приїжджав до нашого села правити підпільні Служби Божі у закритій церкві. Богослужіння проводилося вночі при закритих дверях церкви та при постійнім чергуванні нашими односельчанами під’їздів до села.

Це були 68-69 роки.  Вночі закрита закрита церква, спокій і тиша горять свічки. О 12 год вночі починалася сповідь людей. Служба зачиналася десь о 2 год ночі. Біля 5 год ранку всі розходилися. Не відчували змучення.

І я сповідався в отця і побачив в ньому  глибоко духовного чоловіка.  Я вже був після армії. Мій брат Роман часто водив священика по районі на відправи і такими дорогами, щоб не спіймали. І я теж ходив з ними, в дорозі ми часто з отцем Іваном розмовляли.

Після цього я познайомився  з о. Вінницьким. Жив на квартирі із паном Василем Кобриним, - знаний у Львові і на Галичині правозахисник УГКЦ, правдивий патріот,  член Гельсінської групи, побожний і практикуючий християнин. В тому часі я навчався у юридичнім технікумі у Львові. Це від пана Василя я почав навчатися глибшого практикуючого духовного життя. Я бачив, як цей чоловік ночами довго молився, незважаючи на виснажливу працю вдень, і це мене вражало.  Я став більше приходити  до о. Винницького, який навчав нас про терпіння, духовну боротьбу, витривалість і про потребу священиків. Це отець Винницький вдихнув у мене покликання до монастиря. Потім познайомили мене із  отцем  Михайлом  Лемішкою –довголітнім  магістром. Ми ходили до нього на навчання на Левандівку. Це були 70-ті роки. Дуже на мене вплинула  духовність отців Редемптористів, які мали дух молитви, набожність до Пресвятої Богородиці, скромність, доступність.

Я хотів бути священиком. Священиком без церки без ряси, без фелону, нічний. Як ви уявляли служіння сящениче в підпіллі.

Питання: Скажіть будь-ласка преподобний отче, чи в підпільний час кандидатів до монастиря також запитували чи ти готовий іти на смерть за Ісуса Христа, свою Церву і свій народ. Чи ти знаєш на що ти йдеш, що можуть вивести на Сибір і можеш зазнати смерті.

Так нам це говорили і ми були готові. Нас до цього підготовляли Також ми не мали страху. Це важко пояснити но ми чомусь не боялися. Напевне Господь Бог в ті важкі часи підпілля  всім хто приходив до монастиря чи хотів стати священиком давав ще спеціальну ласку -  спокою та безстрашності.  Було внутрішнє покликання,  а Господь давав силу. У 1973 році я вступив у новіціят Отців Редемптористів, 15 лютого на свято Стрітення. Облечини відбувалися у Львові, на Збоїщах, у приватній квартирі родини Чопиків. Перед тим триденні реколекції. Облечини приймав о. М. Лемішка після Божественної Літургії.  Був принесений наш габіт, який ми одівали, а потім віддали.

Питання:  Для молодої людини найбільш заохочуючим та промовистим є образ  місіонара, священика, духовного батька, друга,через якого Господь впроваджує у свій Чин, хто ще відкривав для вас оцей шлях наслідування Найсвятішого Вцідкупителя і був і зал до сього для вас взірцем і чому?

Дуже потягаючим був приклад і особа отця Павла Дмуховського , який викладав догматику.Він мав велику любов до ближнього, практикував  убожествохоча міг жити вигідно, був второпний, гостинний, турботливий. В ті часи наші отці з настоятелем дбали, щоб молоді студенти мали де жити, організовували малі монастирі-хатки.  За свої заощадження і монастирські кошти отець Дмуховський купив для нас будинок, в якому ми улаштували монастир де я проживав із отцем (теп Владика) Михаїлом Колтуном.

Важливою постаттю нашого підпільного монастирського життя є отець Євген Пелех, який викладав нам студентам філософію, історію церкви, та інші предмети. Він був надзвичайного  розуму. Він ніколи книжок зі собою не носив, все говорив із пам’яті. Ходяча енциклопедія. Враз із тим – скромність, смирення, тихість.

Також наш отець Павло Маїк, математик, він викладав у політехнічному інституті. Нам викладав моральне богослов’я. Мав завжди опущені очі, великий інтелект. В часі викладів давав відразу сучасний приклад. Він теж приходив без записів і книжок, задля конспірації приходив на означену квартиру на добу скоріше. Цілий день проходили виклади вечером відходив. Згодом Отець Василь викладав нам моральну, після смерті отця Маїка.

Питання:   Одного разу блаженніший Любимор  Гузар, сказав, що в сьовєтській системі  було зруйноване довіря людей одних до одних. Як ви , як молода людина, відчували ставлення старших сформованих священиків до вас  в той нелегкий час,  чи довіряли вам молодим

На щастя наші духовні наставники і вчителі були сформовані ще до приходу радянської влади. Це щось дуже важливо. Тому ми, і ще ви молодші, хто перші після 1989 року прийшли до монастиря, застали їх, ви знали наших старших отців, тож  мали велике щастя, спілкуватися з ними, брати від них духовність і взагалі погляд на світ і на відношення до ближнього.  Це були інші люди ніж ми, - радянські люди. Вони нам довіряли. Вони мали бачення, прозорливість і довіру до Бога, до діяння Святого Духа, чого нам бракує. Я відчував довір’я. Вони своїм прикладом  і самопожертвою весь час дбали про нас, питалися, цікавилися. Раз на тиждень  ми зустрічалися з магістром. Всіх на раз не збирали, 3-4 новики. Вони були дуже милосердні і з Любов’ю дбали при нас. Наше підпільне монаше життя це робота і домо, на молитву. Кожного дня ми молилися посіщення Найсвятіших Тайн. Господь був завжди з нами у пресв. Євхаристії. Це небо на землі. Також кожний день ми розважали Страсті Христові через молитву Хр Дороги і вервиця, обов’язкова вервиця, на мою думку без вервиці немає редемпториста.

Далі буде.