Анатолій СЕМЕНЮК,

голова міськрайонної організації

Національної спілки

краєзнавців України.

Єрусалим. Дорога Страждань. Саме по ній в муках і знущаннях ніс свій хрест Господь наш Ісус Христос.

Мільйони вірних регулярно проходять цей шлях. Хресна Дорога не ділить християн на православних чи католиків. Не питає, з якого патріархату віруючий. Голгофа - теж єдина для всіх. У Христа ми, діти його, всі рівні і любі.

Україна нині вирує в хвилях протиріч: хто більше «канонізований», який патріархат «вищий»? Не раз чую, що окремі священики Української православної церкви Москов­ського патріархату не визнають хрещення, проведеного колегами із УПЦ КП. Подібного є багато. Виходить, що одні українці і священики більш «елітні» за інших? 3 єдиною Біблією, Конституцією, з однаковим правом на свободу вірування одна частина віруючих українців бореться з іншою.

Сам чув, як один із священиків УПЦ МП залякував: мовляв, ті, що не з нами, потрап­лять у пекло. Мабуть, знайдуться й такі служителі, які готові віруючих інших конфесій відправити на безлюдні острови або Соловки.

І суть проблеми не в залякуванні пеклом. Найстрашніше в тому, що пам'ять швидко губимо. Не так давно комуносовєцька система нищила священиків Московського патріархату. Нашого святого Анатолія

Ковельського замордовано в таборах. Мали б зрозуміти, що громадянське протистояння віруючих створюється штучно.

«Канонізовані» рухаються у напрямку, визначеному Москвою і особисто патріархом Кирилом. Католики, протестанти відчувають подих вітру із Заходу. Віруючі Київського патріархату. Свою спрагу втамовують із збіднілої: української криниці.

А Хресна Дорога мовчить. Можливо, вона промовляє: «Миріться, живіть у любові ї добрі, створюйте гармонію між духовним і матеріальним, не зневажайте один одного».

На жаль, ми не чуємо цього або не хочемо чути. Я і ти, він і Вона – вся Україна має замислитися, як пронесемо свій хрест до української Голгофи.

Я - в греко-католицькому монастирі.

Слухаю розповіді про таїну посту і стосунки між віруючими й служителями церкви.

- Піст - це той час, коли маємо роздумувати над стражданнями Ісуса Христа.

Ми говоримо про те, що їсти, а чого не їсти в піст, і забуваємо іноді про духовність Хресної Дороги.

Я слухаю, погоджуюсь, а перед очима - щойно побачене. Навколо храму Святого Миколая у Ковелі встановлено мармурові колони. На кожній - хрест та ікона з сюжетом страждань Ісуса Христа, які він терпів на своїй останній життєвій дорозі.

Кожна зупинка - це своєрідна стація, з якого відкривається цілий світ нашого духовного і земного єства (на знімку - одна із стацій). Відтворена за образом і подобою оригіналу, Хресна Дорога Ісуса Христа - єдина і унікальна на Волині, а може, і в Україні.

Вдумаймося в сюжет і суть кожного етапу дороги. Четвертий етап. Ісуса зустрічає Пресвята Богородиця, Його матір. Вона заспокоює Сина, благословляє, уступає шлях, який веде до Вічності.

На шостому етапі Св. Вероніка наперекір стражникам підходить до Ісуса і витирає піт і кров з Його лиця.

На чотирнадцятій, останній стації Ісуса кладуть у гріб. Цю невелику печеру підготував для своїх похорон Св. Йосип з Ариматеї, але він поступається місцем сину Божому.

Я повертаюсь в реальний світ і розповідей отця Євгена, і розуміння самопожертви для утвердження Віри.

На столі - історичний документ, який датується воєнним 1942 роком і підписаний настоятелем храму Пилюхом. Випадок, який стався із священиком в ті жахливі часи, співзвучний із нашою розмовою.

Сім'ю Олени Шафети фашисти запідозрили у зв'язках з партизанами, Суд короткий, вирок - розстріл. Поставили всю сім ю біля стіни, приготували зброю солдати. Лишилась коротка команда офіцера «Вогонь».

Випадково поблизу проходив священик. Побачивши жахливу картину, підбіг до німців. Став перед офіцером, ризикуючи своїм життям, почав просити не розстрілювати невинних парафіян.

Врятував від смерті і сім'ю, і дітей...

Не раз чуєш від парафіян: «Я приходжу до цієї церкви, бо вона правдива». Ці слова стосуються, в першу чергу, священика.

У ковельських греко-католиків - новий настоятель отець Петро Мірчук. Спокійний, поважний, уважний. Він готовий завойовувати довіру парафіян добрими справами. Буде йти з вірними по новій створеній Хресній Дорозі і біля кожної стації розказуватиме про страждання Ісуса.

Отець Петро, як й інші ієромонахи, цікавиться історією. Мені як краєзнавцю це до душі, адже кожна знахідка - дорога.

Поряд із старовинним міським цвинтарем лишився фундамент, на якому в першій половині ХХ століття возвеличувався монастир редемптористів. Гарна триповерхова будівля 6ула пошкоджена під час боїв за визволення Ковеля. У 1945 році повністю зруйнована і розібрана за наказом компартійної влади.

За свідченням очевидців, під фунда­ментом знаходилось просторе підвальне приміщення. Не виключено, що воно збереглось, і там можуть знаходитись цінні папери й церковна атрибутика.

Як кажуть, сам Бог велів провести археологічні дослідження цього історичного місця. Добре було б, якби міська влада і депутати виявили зацікавленість цією знахідкою і внесли її в реєстр туристичних об'єктів.

Нагадаю, що подібна ситуація мала місце в Св. Благовіщенському соборі. При добудові великого молитовного залу тут виявлено фундамент старої церкви. Історія цієї знахідки сягає другої половини ХІХ століття.

І добре, що настоятель храму о. Василь і парафіяни зберегли, відремонтували, помістили розкопані частини фундаменту під скло. Знахідка для прихожан - гордість, для туристів - цікавість.

Серед окремих з ковельчан мусується думка, що Ковель нібито не «цікавий» для туристів. Хочеться переламати стереотип такого мислення, бо наше місто ой яке цікаве і древнє!

Повертаючись до Хресної Дороги, хотів би провести ще одну паралель. На п'ятій зупинці - стації Св. Симон бере важкий Ісусів Хрест і допомагає його нести. Вчинок не просто благородний, але й повчальний. Україна тільки-но ступила на свою Хресну Дорогу.

Ми, сучасники, важкий хрест долі переклали на свої плечі. І з першої стації маємо пронести крізь муки й страждання до своєї української Голгофи. Хрест незалежності  - це не тільки бізнес, гроші і матеріальне благополуччя, але ще й пам'ять, культура і духовність.