П`ятниця, 20.10.2017, 19:59
Головна Реєстрація RSS
Вітаю Вас, Гість
Фото
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » Статті » Проповіді на святій літургії

Коли ви любите тих, що вас люблять, яка ваша заслуга? «Лк 6,32»
 
Найголовнішою прикметою, яка визначає християнську любов - це безкорисливість. Як нещодавно висловився Блаженіший Любомир: ,,Треба любити так, щоби не привласнювати собі когось ". І дійсно коли твоя любов до когось не є з підтекстом, а як мені віддячитись за мою увагу чи послугу, тоді ми починаємо вчитися любити так, як цього хоче від нас Божественний Спаситель: „І коли чините добро тим, що вам чинять, яка ваша заслуга? І грішники те саме чинять ". Лк. 6.33.
 
А як часто не раз ловимо себе на різного роду користолюбстві. Воно нібито виникає з потреби самовиживання, через таке оточення, чи просто несправедливе відношення до тебе. Але ніхто і ніщо неповинне спотворювати красу цього найбільшого Дару Любити, вкладеного в нашу душу. Ви ж любіть ворогів ваших, добро чиніть їм і позичайте, не чекаючи назад нічого, і велика ваша нагорода, і будете синами Всевишнього, бо Він добрий для невдячних і злих. Будьте милосердні, як Отець ваш милосердний ". Лк 6,35-36.
 
У сьогоднішньому Євангелії Ісус бажає для кожного з нас дару відкритого серця. Того широкого серця, в якому є місце для всіх і для всього. А так як Христова наука основується на постійному прощенні та внутрішньому примиренні і поєднанні з ближнім, - треба бажати собі Дару дарувати хліб за камінь, рибу взамін за гадюку. Іншими словами прагнути любити так як любить наш Найсолодший Спаситель Ісус. Це має бути любов безкорислива, жертвенна і творча.
 
Дорогі у Христі! Не легкою річчю є направду розпізнати свій стан серця, а саме відкрити правдивість його любові. Іноді цей процес пізнання твого істинного ,,я" нагадує болючу кардіологічну операцію, яка заставляє пo дитинному заплакати дорослу людину.
 
Одного разу я слухав проповідь Божого Слова на Св. Літургії, її виголошував Отець Роман Десановський. Отець ділився своїм досвідом праці серед дітей і молоді які за своїм станом здоров'я були або скаліченими або за діагнозом лікарів приречені на смерть. За словами отця за кілька років його праці Отець Роман розпрощав із цього життя понад 240 діточок. Він був капеланом в шпиталях, де були такі діти, і старався замінити для них матір чи батька, вслуховувався у більш чи радість тих юних сердець, і через це його серце ставало щораз подібнішим до Пресвятого Серця Ісусового.
 
Про одну з тих юних душ Отець розповів на проповіді. Цю дівчинку звали Юля. Їй було 13 років. Була кандидаткою в чемпіони Канади по гімнастиці. Але на відміну від своїх ровесниць любила ходити до Церкви, і мала за свого духівника Отця Романа.
 
Одного вечора, після фізичних тренувань Юля чекала на автобус. Автобус десь затримувався, а замість нього на дорозі з'явилося легкове авто, яке створюючи аварійну ситуацію, і раптом несподівано вискочила на тротуар і сильно вдарила Юлю!
 
Коли Юля отямилась в реанімації то побачила біля себе лікарів; біля неї зі сумом стояли друзі, багато поклонників спорту, ціла кімната наповнювалась запахом квітів, які з реанімації зробили чудесний квітник.
 
3 розмов співстраждальників дівчинка зрозуміла, що у неї сильно пошкоджений тазо-бедрений сустав, може і ціле життя прийдеться бути на візочку.
 
А це значить не змогти більше робити кар’єри у спорті, та й взагалі кому ти така потрібна, молода, вродлива, але без ніг, і навіть, після аварії, нездатна бути ані дружиною, ані матір'ю. На хвилину Юліне серце стиснулося, а під горло підтиснувся комок гіркого жалю, дівчинка не змогла вже більше гамувати в собі наплив почуттів і вигукнула до всіх присутніх гнівом виявленим у прокльонах.
 
Юля кляла: кляла рідного батька, бо він за нею не заїхав і не забрав тоді зі спортзалу; тренера, бо не запропонував підвести додому; лікарів, бо вони не здатні порятувати їй ноги; шофера бо скалічив їй життя і перекреслив долю; а коли на порозі зі співчуваючим лицем з'явився Отець Роман, Вона почала клясти і свого Духівника, бо Він представляв собою Того Бога, який до цього нещастя допустив. В наступних днях Отець Роман намагався знову прийти до хворої, але ці візити нажаль закінчувались неспокійними і агресивними відповідями підупалої на дусі Юлі. Отець молився. І ось однієї ночі його пейджер знову тривожно видав сигнали. А з нього почувся незнайомий голос, який кликав: Отче Романе! Отче Романе! Юля хоче Вас бачити! Отець схопився з просоння, як не будь зібрався чимдуж вискочив на вулицю, і згодом дістався до шпиталю.
 
Боязко відчинив двері Юліної палати, і що це? ! Напроти сиділа умиротворена, наповнена спокоєм дівчина, в її очах навіть видніла радість, - це була зовсім інша Юля аніж вчора.
 
Чи це ти Юля? Спитав Отець Роман? Я Отче. Чому ти мене кликала, так пізно вночі? Ви знаєте Отче, Ісус мене любить! Він мене любить !!!
 
В цю ніч я залишалась сама зі своєю травмою. Мене гнітило все, боліла душа, а серце не переставало нарікати на всіх, думки навіювали якийсь відчай, підкрадалася уява про смерть, і тоді, коли я вже втрачала надію навіть на Бога сталося чудо.
 
У дальньому куті моєї палати серед темноти ночі почали з'являтися якісь світлі промені, згодом вони перемінились на білі риси чиєїсь одежі, я спочатку подумала, що це медсестра, яка зблизилась на крок до мене і я побачила у цій смиренній не земній особі самого Ісуса Христа. Його лице ціле світилося, а очі були сповнені незвичайної надлюдської ніжності і любові. Ісус дивився на мене. І не просто дивився. Його погляд проникав у саме моє серце, і так легко мов цілющий бальзам вливав спокій, гоїв свіжі болючі рани. Я не була готова до такої близькості зустрічі з самим Богом, віч на віч. Гірше цього замість радості у моїй душі ще більше з'явився жаль, і я з гнівом почала кпити з Ісуса;
 
«А ... я пізнаю - це Ти Ісусе?! Ти прийшов щоби також так як всі мені поспівчувати. Я читала про Тебе, чула на проповідях. Ти бог, який всіх любить. І тепер Ти дивишся у моє серце і кажеш поглядом, що Ти мене любиш?! То ти так мене любиш, що пустив на мене машину, поламав мені бедра, зробив на ціле життя калікою; я втратила друзів, втратила можливість вийти заміж, мати своїх дітей, і навіть більше, я втратила віру, радість, мене душить ненависть і розриває біль! То Ти мене так любиш, що зробив мою душу такою пропащою?!
 
І ось тепер стоїш і чекаєш, щоби я Тобі подякувала за твою любов. Дякую на, і Юля плюнула в Ісуса ... А Ісус спокійно і люблячи не переставав лікувати зболіле Юліне серце своїм солодким Божественним поглядом. А Юля продовжувала: «То Ти мене ще любиш?!» А наскільки Ти мене любиш: «настільки і зробила в просторі невеличкий розмір руками; чи на стільки збільшила долонями відрізок простору?!»
 
І раптом Ісус почав підноситися вгору кімнати, розпростер навстіж руки, які притиснулися до невидимого хреста в темнім просторі кімнати, голова Ісуса повисла вниз, потім ще раз піднялася вгору, Ісус ще раз подивився на Юлю, і промовив своє перше і останнє слово: «Настільки», і помер на очах дівчини...
 
І раптом серце Юлі зм'якло, душа прозріла,і вона почала дооцінювати присутність Ісуса біля неї, але Ісус поволі зникав. Його білі промінчики одежі розтоплювалися в темноті наче весняний сніг, Юля пильно стежила за кожною крапелькою Небесного світла і ось остання немов затрималась на прощання, але і ця відійшла в невидимий Божественний світ. А на пам'ятку залишився пречудний аромат Небесного нектару, і в цю хвилину дівчина відчула, що якась надзвичайна радість наповняє її душу - вона зцілена, вона відчуває як цілим серцем любить Ісуса, а ще більше усвідомила, що її по особливому любить Божественний Спаситель.
 
Отець Роман приходив тепер часто до Юлі і разом з Нею радів тим, що Ісус любить Юлю. Але одного разу Отець звернувся до дівчини з особливою пропозицією: «Юля, якщо Ісус так тебе любить, що прийшов і ще раз спеціально за тебе помер, попроси Його, щоби Він тебе зцілив!?» Ціла Євангелія є сповнена зцілень. І навіть є багато запевнень, що все пpo що будемо просити в ім'я Ісусове, отримаємо! Попроси в Ісуса зцілення своїх ніг, Він зцілив твою душу, то зцілить і тіло, бо Ісус тебе любить.
 
Юля задумалася, заплющила очі, і немов пірнула в потойбічний світ своєю душею для того, щоби дізнатися правдивої відповіді від самого Ісуса. І після тривалого мовчання поглянула на Отця Романа суворим поглядом і промовила: «Hi Отче! я не хочу, щоб Ісус мене зцілив, не хочу мати зцілені ноги!
 
Чому? здивовано запитався Отець Роман? Тому, прошу Отця, що я боюся стратити те пережиття Ісуса, яке я мала в цю блаженну ніч.
 
Юля підросла, Бог їй послав доброго хлопця який направду полюбив її такою якою вона була. Склали шлюбну присягу, стали святим Подружжям. І до сьогоднішніх днів посвятилися для дітей приречених на скорий відхід до вічності. Юля стала чемпіонкою Канади по любові до зранених дитячих душ. І тільки вона одна могла найкраще донести до їхніх сердець той факт, і ту радість, що Ісус кожного з них любить, і велику віру в те, що вони є малими ангелятками, які не приречені на смерть, але вибрані для особливої прослави Божої любові в Небі. І ці діти досьогодні не помирають, а солодко засинають в обіймах Юлі відчуваючи, як Ісус їй любить, а через долі секунди бачачи Улюбленого Ісуса, який обіймає їх Божественними Небесними Обіймами.
 
Ця розповідь плила із серця Отця Романа як симфонія Святого Духа, яка щораз більше проникала у моє серце, і відкривала йому від раннього дитинства всі картини життя, головне події і людей до яких ти був мало зичливий і навіть корисливий, виявляла твій егоїзм, і просвічувала душу новою свідомістю, що від сьогодні маєш мати велике любляче та жертвенне серце, яке неустанно звіщатиме кожній людині ту Благу Новину: «Ісус Тебе любить!» чуєш! І ти люби Його любов'ю! У своїх очах як каже Отець Роман треба завжди бачити Ісуса; а коли бачимо ближнього то чи маємо свідомість, що ми є поруч нашого Господа, Амінь.
Категорія: Проповіді на святій літургії | Додав: Церква (09.05.2010)
Переглядів: 2063 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 4.6/9
Всього коментарів: 1
1 Віталій   (22.06.2010 20:52)
"«Настільки», і помер на очах дівчини." O, Ісусе, Безкінечна Любове, Слава Тобі!

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]