Вівторок, 17.10.2017, 22:20
Головна Реєстрація RSS
Вітаю Вас, Гість
Фото
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » Статті » Проповіді на святій літургії

Незалежність України

Завтра, знову весь український народ буде святкувати велике свято - незалежності своєї країни. Свято, в якому його Христова Церква вірна Богові і вірна своєму народові, почала розвиватися в умовах незалежності України відроджуючись з руїн,  воскресаючи із мертвих. Тому свято незалежності України - це свято, перш за все, подяки Богові за ті святі серця мучеників, які в умовах переслідування, гоніння, висилок на Сибір, будучи приреченими на смертні кари, не зрадили Бога, свою землю, свій край, свою Україну, свій народ, не зрадили своїх батьків і матерів. Так, це свято вдячності за ті серця, бо вони вперше в історії України продемонстрували незвичайний вид боротьби з ворогами української держави і христової церкви. До 46-их років, ми знаємо, Україна робила різні визвольні змагання, які були як війна з окупантами, стихійні повстання, які не увінчувалися ніколи серйозною перемогою, яка дарувала нашому народові можливість стати незалежними, вільними, стати направду собою як християнський народ, який має національність, мову, свої звичаї, культуру, свій дух і має своє лице. З 46-47-их років почалася сторінка нового виду боротьби українських, християнських воїнів-подвижників проти видимих і невидимих ворогів христових і ворогів його народу. Наші люди дозріли духовно у вірі Христовій до такого високого євангелійського рівня свідомості (про правильність ведення боротьби із тими хто нищить і кривдить їх) і ця правильність була у мучеництві, у вмінні приймати страждання, терпіти із Господом нашим Ісусом Христом, розп’ятим на Голгофі,  ця правильність була у вмінні наслідувати Господа Ісуса Христа. Багато Єпископів, священників, монахів, монахинь, вірних нашої церкви, нашого народу вклала свої святі серця у жертву Богу, в якийсь мірі покуту, надолуження Богові за гріхи нашого народу, які переслідували наш народ багато століть. І одночасно подарувала Богові свої серця, як серця чисті, непорочні, вільні серця сповненні любові, героїзму, мужності, відважності, серця неподільні, серця які направду творили сильну молитву і ця молитва була за нас, наш час, час незалежності української держави і час свободи нашої святої Української Греко-Католицької Церкви. Тому в першу чергу свято Незалежності - це свято великої вдячної молитви, подяки Богові за те, що Він дарував нам таких світил, яких не вдалося зламати жодній системі, жодним катуванням, не вдалося їх заламати духом, зробити з них зрадників. В першу чергу, дякуємо Богові за них, бо вони є наш небесний потенціал для майбутнього України, це є сила небесного заступництва мучеників України, не тільки за подальший розвиток нашого народу, але й для інших народів світу.

Свято незалежності - це свято, яке треба прийняти відповідально до своїх сердець, до своїх душ і та відповідальність має полягати у нашому доброму гідному оправданні тих сподівань, які покладали на нас святі мученики України. Ми є їхніми мріями, їхніми сподіваннями ми, наш час, є результатом їхньої молитви, ми маємо бути також духовним їхнім потомством, яке було би подібне до своїх духовних батьків. У своїх серцях носімо велику любов до Бога, до свого народу, до своєї землі, до свого краю, велике вміння берегти та оцінювати ту спадщину, яку вони нам в великих надзвичайних терпіннях заслужили. Тож маємо це цінити й берегти. Незалежність ще не відбулася вповні, не тільки тому, що не всі ще вміють любити Бога і не всі ще вміють любити себе як українців на ній, але незалежність повністю ще не відбулася тому, що Україна потребує ще зросту у повній свободі від наслідків атеїстичної системи. Ми знаємо, що ми маємо великі труднощі з родинами, сім’ями які розпадаються. Розпадаються в тисячних статистиках щорічно, ми маємо великі труднощі з народжуваністю дітей і за останні чотирнадцять років офіційно зареєстровано тридцять мільйонів вбивств ненародженого життя. Сатана воює проти майбутнього України ще в утробах матерів так, як воював колись проти народження Спасителя Ісуса Христа воюючи з новонародженими діточками віфлеємськими. Воює з тими, що народилися, яких треба виховувати, воює з молоддю, з тими дітьми, щоб вони не стали родинами, сім’ями, щоб вони не могли стати святим народом в якого був би один святий Бог. Дуже серйозна війна ведеться, можливо в перше в історії України, так інтенсивно, як ніколи. Ми маємо мати дуже важливу ціль, мету, а саме змагання до звільнення кожного з нас, та нашого народу від духа взаємної ненависті, ворожнечі, від духа ворожого Христові, який заперечує життя Господа в нас. Ми повинні звільнитися від нього і тоді коли він покине цілу нашу країну, той червоний сатана, коли він покине багато українських сердець дітей, молоді, батьків, родин, народу, коли направду той народ заспіває Богові подячну пісню, коли направду той народ почне його любити, коли його серце почне горіти Любов’ю - тоді настане справжнє воскресіння України, справжній розквіт її Святої Церкви. І наше завдання - трудитися щоденно над зростом Божої любові, Божого духа, зростом великої віри в наших душах. Амінь!

отець Леонід Григоренко

Категорія: Проповіді на святій літургії | Додав: Церква (23.08.2009)
Переглядів: 1365 | Рейтинг: 3.0/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]