Слава Ісусу Христу. Все світліші і все чесніші отці, дорогі у хресті, браття і сестри. Щоденно на тисячах престолів світу приноситься безкровна жертва. Очевидно, найбільше і найчастіше люди приймають участь у ній у недільні чи в святкові дні. Але щодня  по церквах звучить про слово Христове: "І прийміть, і їжте - це моє тіло. Пийте з неї всі - це моя кров Нового Завіту." Роздається святе Тіло Христове і Кров свята. Роздається не просто як пожива для скріплення тілесних сил людини, чи якби так сказати образно, для дегустації смаку, як це ми приймаємо звичайну поживу, але споживається Тіло і Кров Христова. Це називаємо Пресвятою Євхаристією. Чи це так важливо є, приступати до Євхаристії? Чи може людина жити не приймаючи Причастя? Задаймо собі це сьогодні запитання, бо сьогодні святкується свято у нашому календарі Пресвятої Євхаристії. Тому варто застановитися над цим. Яке воно є важливе для вашого життя. Для життя не просто духовенства, яке завжди у церкві приносить безкровну жертву, але для життя кожного пересічного християнина, чи він так само є покликаний приймати Христове Тіло? Чи може він жити і обійтися без цієї поживи душі? Тому й Ватиканській собор, який відбувся у 20ст. в 60-х роках, і залишив після себе багато документів, декретів, постанов, якими багато років визначили працю церкви, і, напевно, що треба буде багато часу, щоб здійснити і реалізувати усі ці постанови. Але який документ вийшов перший з рук отців собору? Які зібралися з цілого світу, щоб говорити про завдання церкви. Це не декрети про діяльність церкви, це не постанови про економічне життя і співпрацю з іншими церквами, це не напрямні про використання засобів масової інформації для душ пастирства сучасного полу - це інші документи. Вони називаються Конституція про Святу Літургію. Це говорить про особливе місце в житті і діяльності церкви Святої Літургії. "Це робіть на мій спомин", - каже Христос до своїх апостолів. І від того часу по всі дні життя у діяльності церкви апостоли Христові і їхні наступники єпископи, священики, приносять безкровну жертву на спомин Христа. У присутності Христа у нашому житті, кожного покоління, житті кожної людини.

            Були часи в історії церкви, коли не могла християнська спільнота відкрито діяти. Були часу, коли не можна було збиратися в храмі. Їх або замикали, або цілком знищували, руйнували. Були часи, коли церква не могла проводити благодійну діяльність. Коли вона не могла голосити Євангеліє. Не можна було вчити катихизму. Але ніколи церква не перестала приносити Євхаристію і ніколи не перестала служитися безкровна жертва. Навіть в таких часах, коли це виглядало неможливо.

            Один священик, називався він отець Богдан, розповідав, як пережив сталінські табори, пережив заслання, тюрму...і розповідав, як у тюрмі він служив службу Божу. Не мав ні чаші, ні дискоса, мав крихту хліба, трішки вина, виймав з окулярів лінзи і вживав замість чаші та дискоса. На них клав ось цю крихту хліба і служив службу Божу. Все це мусив не лишати, щоб не викликати підозріння наглядачів. Так уважно слухали службу божу, а потім тим окрайцем причащалися. Крихти ті, кожному торкалися уст, щоб скріпитися Тілом Христовим. Чому так цінувалася Божественна Літургія, що навіть у таких нелюдських умовах її намагалися священики служити?! А напевно, що буде також прикладом і почитання сьогодні, яке ми здійснюємо священомученика Еміліана Ковча, який теж пережив свою Голгофу, разом з церквою та своїм народом. І з народами іншими, які попали під тяжке випробування війни, несправедливості, заслання і знущання над гідністю людини. І перебуваючи у невідрадних умовах він знав, що його місце бути серед людей. Хоч була нагода його з відти звільнити, але він казав: "Це місце де я потрібний... Я потрібний цим людям. Хто їх підтримає? Хто дасть їм силу пережити ось це нелюдське знущання?". І він молитвою, службою Божою служив цим людям, допомагав їм пережити, а комусь і приготуватися до переходу у вічність.

            Чому ж так цінувалася Літургія Свята? Конституція, вже згадана, про Святу Літургію каже, що Літургія - це вершина до якої стремить вся діяльність церкви. Це джерело з якої виходить вся її сила. Літургія допомагає людині в житті перенести випробування, перенести хрести, допомагає долати труднощі у спілкуванні і, навіть, багато допомагає між людьми мову віднайти, утрачену єдність, втрачений зв'язок. Кажуть, що в часи Флорентійського собору, який відбуваються у 15ст. і намагалися прийти до єдності розділених церков, почали з відправи Літургії. І чим же завершилася та зустріч? Тим, що підписали Акт Унії, що зветься Флорентійської. Дійшли до згоди, до єдності. Нажаль сьогодні ми не завжди вміємо використовувати спільне моління, спільне Богослужіння, щоб воно нас єднало. Намагаймося єднатися у молитві, щоб Господь був посеред нас. Це часом і нелегко, часто не є просто і бувають різні до того труднощі, перешкоди, може, часом і брак охоти та доброї волі, але мусимо намагатися переступати ті всі труднощі і просити Бога, щоб нас єднав. Бо, каже Христос: " Де двоє або троє зібраних в Моє ім'я, там Я серед них". А де найкраще люди збираються в ім'я Христове - на Богослужінні. А найкраще Богослужіння серед всього, то безумовно Свята Літургія. По-перше ніж люди зможуть приступити до неї, вони повинні вірувати. А як вірити в того, про кого не чули? А як слухати без проповідника? Як проповідувати, якщо не будуть послані, каже Св. Апостол Павло у своїм посланні до римлян. Тому Літургію Євхаристійну принесену безкровною жертвою завжди випереджує Літургія слова, на якій читаються писання Святе, на якій голоситься проповідь, на якій пояснюється Боже слово, на якій ми молимось готуючись принести безкровну жертву. Немає Євхаристійної жертви без читання Божого слова, бо вона є завжди відповіддю. Це слово, яке Бог промовляє до нас і ми його приймаємо. Ми приносимо той корисний плід слухаючи і виконуючи те, що Христос нас навчає. Є багато різних практик приносити в Святу Літургію безкровну жертву. В різних народів існують звичаї, є свої традиції і, навіть, обряди найбільш характерно розрізняються за практикою приносити безкровну жертву.

            У деяких місцях влаштовують процеси з святими тайнами. І в наших, галицькій традиції нашій теж запозичилося в свято Євхаристії робити таку процесію із вшанування таїнства Євхаристії. Ми часто звертаємо увагу на зовнішній обряд, як ми це робимо, як ми це служимо, як ми вшановуємо і почитаємо Святе Тіло Христове і кров святу. Ми завжди, очевидно, мусимо сказати, що такі обряди мають бути однакові всюди. Як ми сказали, що обрядів є багато і звичаїв теж не мало. І кожен по своєму вшановує, виявляє свою любов і почитає Таїнство Христове. І не можна сказати, що десь в когось воно краще, а десь у когось гірше. Традиція - це є великий спадок кожного народу, кожної церкви. Ми завжди Євхаристію почитаємо з Святою Літургією з її відправою. Навіть в час великого посту, коли згідно з візантійської традиції Літургія не служиться. Усе ж таки збереглося глибоке вшанування Євхаристії. Бо піст не тільки полягає в тому, щоб не їсти, але також у Візантії вважали, що й в Святе Причастя стриматися, це теж є певне приготування до того, щоб гідно прийняти Тіло й Кров Христа. Ми часто звертаємо на деякі дрібні речі, але буває, що занедбуємо щось набагато важливіше. Сьогодні буває часто дискусія, як саме приступати до Святого Причастя. Чи стоячи, чи клячучи? І досить часто з того люди роблять велику проблему. А проблеми в дійсності тут немає. Оскільки священик до кожного приходить, хто бажає і хто готовий прийняти Євхаристійного Христа. Коли людина хвора і прикута до ліжка і встати не може чи священик вимагає, щоб тебе запричащати? - Ні! Він схилиться, він приступить до ліжка, щоб дати людині, яка з вірою цього чекає, Євхаристійного Христа. Але, звичайно, що кожен обряд має свої особливості. І в традиціях східних церков є звичай вироблений поколіннями, щоб приступити до Христа. Цей спосіб практичний, зручний і не більш властивий, бо людина приступає, бо людина приходить, щоб підкріпитися Тілом Христовим. Я би хотів заохотити всіх, щоб дійсно намагалися це робити, щоб таким чином дотримуватися того звичаю і так приступати до Євхаристійного Христа. Але світло важніше питання. Не той спосіб в який ми це робимо, але важніше від всього, як ми це робимо. Чи ми приготовлені? А що значить приготуватися до Святої Євхаристії? Коли ми візьмемо книжку з якої священик відправляє службу Божу, там на початку читається: "Коли ієрей хоче відправити службу Божу він має з вечора бути приготовленим, не мати нічого ні на кого, бути примирений з усіма. Він має в душі бути готовим, стояти без гріха, приготувати свою душу, якщо потрібно щиро каятися, прийнятися до сповіді, щоб душа його була готова." І це стосується не лише священика, а й всіх, хто бажає прийняти участь у Святій Євхаристії. Отже бути в душі померлим з Богом. То значить без гріха, якщо треба приступити до сповіді, якщо людина часто сповідь практикує вона мусить за що раз сповідатися. Може причащатися впродовж місяця,якщо людина остерігається упасти в тяжкий гріх. Але вона мусить бути примирена, мусимо жити в мирі. Якщо ми маємо гнів в серці на когось, ми не можемо приступити до Таїнства Причастя. Каже Ісус Христос: "Коли ти приносиш свій дар до престолу Божого і згадав, що твій брат щось має проти тебе, тобто ти в гніві перебуваєш, залиши твій дар біля престолу. Іди спершу помирися зі своїм братом, а тоді прийдеш і принесеш твій дар." Навіть дари, які ми хочемо Богові принести, але перебуваємо в гніві, Бог не прийме, бо ближній то є Божий образ, то є Божа подоба, то є наш брат у Христі. Не можемо любити Бога і не навидіти свого брата. Отже примирення, то є теж умова, щоб ми могли гідно й достойно приступати до Таїнства Христового. Мир в душі з Богом і з людьми. Коли він є в нас, то ми приготовлені до того, щоб прийняти Причастя. Іншої перешкоди не треба нам шукати. Ми можемо завжди, коли приготувалися приступити до Таїнств Христових. Користаймо з цього, бо Господь нас чекає, запрошує, він нам дає цю поживу, щоб нас укріпити.

            Випробування маємо усі ми в житті. Чи ми встоїмо в них? Чи ми зневіримося? Чи не втратимо віру, терпеливість, ласку Божу, чи не впадемо у якісь спокуси чи гріхи, чи не відійдемо від церкви? Багато залежить від того, наскільки ми утримуємо зв'язок з Христом і особливо через Таїнство Євхаристії. Хто хоче бути з Христом завжди мусить цінувати цей дар Євхаристійного Христа. Пригадаймо ще раз Христових апостолів, які Причащалися на Тайній Вечері, яким дав Христос споживати своє Тіло  й Кров. Серед них був Іуда...він теж прийняв, але що з ним сталося? Він трагічно скінчив своє життя - повісився, бо зрадив Христа. Але ми з вами маємо нагоду бути вірними Христові. Вірними серед буденних клопотів, серед життєвих випробувань, серед різних спокус. І коли Христа любимо, Його приймаємо, то напевно, що збережемо цю вірність впродовж всього нашого життя. Коли живуть двоє людей. Живуть роками, але не кажуть один другому виявів любові, підтримки, допомоги, то напевно, що їхнє спільне життя, може бути нетривалим, воно може довести до розпаду. Людина потребує підтримки, взаємної розради і вияву любові. Сказати просто, я люблю тебе...Чи не Христові не повинні також заявляти свою вірність, свою любов, щоб з ним витримати усе життя? Напевно, що так. І Євхаристія - є найкращий вияв нашого почитання і любові Христової. Каже Ісус у сьогоднішньому Євангелії: "Хто їсть Моє Тіло і п'є Мою Кров, той має життя вічне. Я воскрешу його в останній день."Так жили, так робили наші попередники. Так робив блаженний священомученик Еміліан Ковч. Він жив Христом, він жив Христом Євхаристійним. Він його роздавав потребуючим довкола себе, бо він з Христом сьогодні прославлений. Його прах сьогодні посеред нас. І вшануємо його, а одночасно засвідчимо Христові: "Господи ми дякуємо Тобі за твій дар, Твого Євхаристійного перебування серед нас. Ми хочемо часто скріплятися цим даром, як поживою душі, яка нам допомагає у житті подолати випробувані труднощі і осягнути воскресіння. Амінь. Слава Ісусу Христу.