Отець Леонід Григоренко

Слава Ісусу Христу!

Дорогі брати і сестри! Господь дасть нам ласку, якщо ми всі дружно прикладемося і будемо з ним співпрацювати не тільки молитвою, але й руками. Тому не раз треба витримати ізраїльський і єгипетський клімат у старій каплиці, для того щоб переживати наш волинський у новій церкві. І тому я дуже заохочую всіх до молитви та, не так до збору коштів, як до праці руками. Дуже гарний приклад нещодавно показав о. Євген. Один чоловік, який приходить з дружиною та дитиною на молитву захотів просто так попрацювати на церкві. Це дуже гарний знак від Бога. Чому б нашим парафіянам, які живуть у цьому храмі, не подати таку ідею, що б кожний мав якийсь день в тижні, в який би він прийшов і спитав отця: «Отче, що мені тут зробити крім того, що прибрати у суботу?» Це було б нашою гарною спільною чеснотою, як Христової спільноти, Христової церкви. Бо поки що виглядає так, що наче йде в натяжку, щиро, гарно, але працюють малі дітки, а могли б їхні батьки прийти та допомогти дітям. Знайти один день в тиждень і сказати: «Отче, коли день я маю попрацювати? В який день я маю потрудитись на Славу Божу?» Витягнути гроші з кишені та сказати: «Знаєте, отче, я даю вам гроші на церкву» - цього замало, потрібно укласти щось з молитви, з праці і вам буде приємно.

Зрозуміло, що всі мають свою особисту працю. Хтось робить вічні ремонти вдома, ніяк не може зробити. Хтось має проблеми на роботі, у когось щось інше, по різному буває. Люди мають труднощі зі здоров’ям дочки, мами, сестри,  багато питань, справ, які так хочеться вирішити, але не виходить. А знаєте, коли Бог їх вирішить? А Бог вирішить тоді, коли ми зробимо для Нього щось. Коли ми прийдемо з тими дітками та попрацюємо для Нього. Ви знаєте, ніщо нас так не єднає, як наше спільне, загальне добро, яке ми створимо не тільки для себе, а для своїх дітей, для всіх. Тому я дуже заохочую вас, щоб ви подумали над тим, як ви це розв’яжите.

Та поки що, щоб вас не домучувати, роздумуємо над словом Божим про ослабленого. Коротенько розкажу.

Принесли люди ослабленого до Ісуса та попросили вилікувати його, зробити для нього чудо. А Ісус сказав ключове, знамените, сказав те, що було в серці, в основі тієї проблеми його розслабленості, каліцтва, паралічу, прикутості до ліжка, що було в основі проблеми переживань тих людей, які переживали за нього. Ісус сказав: «Прощаються тобі твої гріхи!» І ті слова були не просто словами розрішення, непросто словами, якими Ісус духовно зцілив душу того бідного паралітика. Ці слова мали таку велику силу, що вони його фізично оздоровили. Знаменитим у цьому що є? Це є солідарність і вболівання тих людей за одного розслабленого, який потребував, щоб його принесли до Ісуса Христа. Про що нам це говорить? А це нам говорить про те, що ми є тими, які можемо організувати комусь, хто не може ходити, хто в чомусь є розслабленим. Ми всі зобов’язані спільно організувати такій душі доступ до Ісуса Христа. Наче до головного лікаря. І через Ісуса Христа та людина має почути те, що є серцевиною її ідей. Вона має мати одкровення від Ісуса Христа. Для того щоб ти міг піднятися з свого ослаблення відклич усе зло.

Сьогоднішнє Євангеліє нас закликає, щоб ми всі були дружні у тому вмінні спільно працювати для когось одного, спільно творити щось добре комусь одному. А найбільша поміч це відкрити чиєсь серце на Ісуса Христа. Ви знаєте, дуже нелегко відкрити чиєсь серце на Ісуса Христа. Ми звикли механічно, що ми, як підемо собі посповідаємося, автоматично маємо доступ до Святих Тайн, до Святого Причастя і Ісус приходить, бо ми вже все для цього зробили. Ми звикли, що у такому спрощеному режимі так легко полюбити Ісуса, так легко знайти до Нього доступ, відчути силу Його слова. Силу Його благодаті, любові. Можна роками так думати. Але насправді бути прикутим духом до гріха та бути рабом поганих звичок, постійних негативів. Для того щоб трошки нас пробудити до чогось більшого, живішого, щирішого прагнення живої любові Ісуса Христа нашого Господа, прагнення Його живої особи, живої близькості до нашого серця. Все ж я вам прочитаю один вірш. Він мені відкрився тоді, коли моє серце відкрилося Ісусові у Меджугорії на шостий день на слова знаменитого професора, отця - Анте Вучковича, який проповідував тридцятитисячному натовпу, який стояв на службі Божій. І мені вони відкрилися на його реколекціях, коли він говорив про ту близькість з Ісусом. Я душею та серцем відчув, як я був обтяжений всім. Коли я старався бути без гріха, старався бути в любові, але людські проблеми ставали моїми проблемами, людські спокуси ставали моїми, і вони мене зі всіх сторін здавлювали. Я не зглянувся, не з чувся, як відчув, що коли я йду на службу, до Причастя, я не можу щось до Ісуса сказати. Моє серце не може до тебе доторкнутись, воно чисте, але закрите. Для того щоб його пробудити до такої відкритості, протверезити, підбадьорити, в таку страшну єгипетську жару, продекламую вам вірш.

 Життя не гра

Життя не гра і не експеримент,

Життям не можна маніпулювати.

І серце не залізний інструмент,

Хоч і залізо може розламати.

Життя сердець – це єдність сопричасть,

Життя в довір’ї – скарб святий, великий.

І єдність душ – це є небесна благодать.

А однодумність – це вже дух єдиний.

Життя правдиве маємо у Христі,

Життям Ісус є цілий у любові.

І лиш коли ти у Його Душі

Знаходиш кисень, хліб і воду

І лиш коли ти у Його Крові

Є повністю поріднений для Нього

І лиш тоді коли у тілі твоєму

Живе Христове Тіло Пресвяте – ти заживеш,

І відчуєш в собі Бога.

Життя не гра і не експеримент,

Не можна в ньому днями жонглювати,

Життя не жарт і не гіркий момент,

Життя – є скарб і дар, який треба цінувати.

Життя – це повна радості любов,

Яка себе в Бозі об’являє,

Життя – це світло серця і душі тепло.

Це чиста істина простая.

Життя – це споглядання всіх чудес.

Це подивляння миті і хвилини,

Бо Бог являється у ньому днесь

І потішає нас опікою, спасінням…

Життя не тільки, як дитячий сміх,

Але не раз, як плач, від розпачі гіркої.

Життя не тільки зрада й гріх,

Це воскресіння смерті й перемога.

Життя не тільки щастя у собі,

Бо справжній успіх в щасті вже чиємусь.

Життя не мрії і не велич висоти,

А тихе і смиренне їй служіння.

Життя не слава і не влада це,

Воно лиш сховане у забутті, рабові,

Де там глибоко самозречення.

Життя знаходиться в розіп’ятому Христові.

Життя – це наче пульс божественного болю.

Це мов би Бог так дихав у тобі,

Життя – це небо, дане в твою долю,

Бо серце б’ється в ритмі Божій волі.

Сердечність – це покликання вмирати,

Відкрите серце – це уміння віддавати.

Але не раз це корислива й хитра здатність грати,

Жорстоке й іспетання почуття.

Сердечність – це позиція лагідна

Яка торкає співчуття важливо, кроваві рани у душі.

Але також сердечність поранила,

Не раз у вир емоцій захопила

І понесла крізь прірви затуманні,

Слабеньке серце, немічне, крихке…

А іноді у прірву опустила

Чиюсь надію на твої гадки.

Сердечним треба бути безсумнівно,

Відкритим серцем завжди для усіх,

Але зміцнити в Бозі свою вірність,

Щоби змогти нести хрести слабих…

Велика душа, як казав Анте Вучковіч, здатна бачити великі душі, а бідна душа бачить всюди бідність душ і різні недостатки.

Побажаймо один одному, щоб ми могли бути великими душами, великими серцями, яким буде відкритий Великий Ісус, Його велика любов, сила Його благословення. І щоб всі могли відчути Його слова у своїх серцях: «Прощаю твої гріхи! Встань з свого паралічу, зі своєї немочі! Встань з свого ослаблення! Встань зі своєї біди та йди рівно, радісно, щасливо!»