Вівторок, 17.10.2017, 22:31
Головна Реєстрація RSS
Вітаю Вас, Гість
Фото
Календар
«  Вересень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » 2013 » Вересень » 28 » Зарваниця — дивний куточок Поділля
08:00
Зарваниця — дивний куточок Поділля
Зарваниця  – це дивний куточок Західного Поділля. Милуєшся, приймаєш у своє єство її неповторні чари і мимоволі хочеш поділитися побаченим.

Моя попутниця Тетяна підсилює мої наміри:

– Пишіть! Ви ж бачите не так, як всі інші. Зарваниця у вашому житті не випадковість. Раз ви туди їдете, то це комусь треба.

Ось так їдеш, слухаєш, роздумуєш над глобальними і буденними процесами буття і потім берешся за перо.

Про випробування і перемогу

Той, хто ступив крок до Бога, має знати, що на шляху його чекають випробування. Зрештою, всі святі пройшли через горнило боротьби, знущань, але з вірою перемагали і  осягали Царство Небесне.

…Наш баский комфортний "скакун" з дизельним двигуном голосно сопе собі під ніс і чекає на рух.  Як і годиться паломникам, люди промовляють молитву, щоб дорога була безпечною. Я теж – у тому хорі. І забуваю, що сон віщував якісь перешкоди на дорозі.

Темний досвітній  ранок навіює дрімоту. Та раптом далеко за Луцьком  наш "коник" спіткнувся – щось голосно бухнуло, задеренчало і ми … зупинилися.

– Хто нагрішив перед поїздкою? – голосно чи то запитав, чи то вигукнув хтось із групи.

«Можливо, я?» – думаю собі. А   друга думка підказує: "Ти ж не  Іона, який кинувся у море, щоб врятувати корабель і моряків під час бурі на  морі. Ти хоч повертайся додому, хоч їдь попутними до Зарваниці, але цей "кінь"   сьогодні нікуди вже не побіжить.

Проте завжди є люди, яким обов'язок велить вирішувати назрілі проблеми, долати негаразди. Пані Оксана без розгубленості і хвилювання починає діяти. Її телефон посилає "позивні"  до Ковеля. Реакція не забарилась.

"Через  годину автобус буде у вас", –  сповіщає нам слухавка чудову вістку.  Пан Ярослав швидко вирішує питання доставки поламаного автобуса до Ковеля.

– Пані Оксано, ви найближче до Бога. Він бачить це,  а відтак янголів прислав, і вони послухали вас, то й допомогли нам всім.

 – Та що ви! Я просто молилася, –  скромно і тихо відповідає Оксана.

Я заспокоююсь. Якось швидко з'являється наш рятувальник – "бус". Одразу ж світлішають обличчя паломників,  в їх очах іскриться радість. Вони ще більше впевнюються: там, де віра і Бог, там – перемога, світло щастя.

"Хай буде воля Твоя!" –  знову  лине хором молитва до Всевишнього.

Безхмарне небо, яскраве Сонце віщують нам удачу. Ми  рушаємо далі.

Про джерела Христової віри

Україна на початку ХХІ  ст. опинилася на роздоріжжі історії. Від того перехрестя – три шляхи. Ліворуч підеш –  в "обійми" Росії попадеш. Праворуч  звернеш –  до Європи втрапиш. Пряма ж дорога –  це Христова віра.

Політичний вибір ми поки що залишимо, як-то кажуть, за «дужками», а  до духовного дотиком думки торкнемося.

Безперечно, нині ми спостерігаємо тріумф християнства в країні. Проте святкування 1025-ліття Хрещення Руси-України остудило цей тріумф відсутністю єдності серед віруючих. Одні святкували з Кирилом  і Путіним, інші "купалися" в урочистостях самі по собі, католики яскраво себе не проявляли,  а греко-католики підкреслили своє правонаступництво у Володимировому хрещенні. При цьому влада побажала відсторонитись, особливо від 5 мільйонів вірних українців греко-католиків (саме стільки їх є у світі).

На моє суб'єктивне бачення, то –  помилка. Історія Зарваниці сягає часів монголо-татарського нашестя. Тоді чужинці руйнували та палили золотоверхий град-Київ.

Рятуючи віру і себе, ченці Києво- Печерської лаври розійшлися в різні куточки краю.

Один із них опинився за сотні кілометрів від столиці. Голодний,  втомлений і виснажений, він впав на землю біля якоїсь криниці. І там  явилась  йому Богородиця з двома янголами, які тримали  білі лілії в руках.

Подумав ченець, що це – видіння від перевтоми, але коли напився води і оздоровився, Божа Матір явилася вдруге, уже із сином Ісусом на руках. Зрозумів, що то – знак Божий, і став будувати капличку. "Зарвався" в своєму труді до знемоги, але невдовзі постала маленька церковка. Там й ікона Божої Матері, яка була з ним, знайшла  своє місце.

Так народилася Зарваниця

Звістка про ченця і об'явлення Пречистої розлетілася по всіх усюдах. Ішли люди,  і від немочі зцілювалися. Велика недуга вразила Теребовлянського князя Василька, але, побувавши біля святині, він став на ноги.

Багато тих чудодійних діянь біля ікони Зарваницької сталося. Вони відбуваються і сьогодні, але я повертаю тебе, шановний читачу, до відлуння тієї давньої історії неспроста. Все святе має витоки з  єдиного джерела – це Христос, Його віра і вчення.

Зцілення, Божа поміч відбуваються і в святинях Почаєва,   у Святогорському та Зимненському монастирях. Відбуваються біля святих ікон і місць – там, де є віра. Тільки течуть ті Христові потічки по різних руслах. А єдине джерело б'є з глибин історії – від Андрія Первозванного і наповнює святині московського, київського і українського греко-католицького патріархатів.

Так і хочеться вигукнути: «Струмки  Христові, течіть, співайте свої молитви і наповнюйте море української єдності, ідентичності й віри в святу Україну!».

Про віру у зцілення

Святе письмо нам сповіщає про друге пришестя Христа. Не побоюсь, коли  скажу, що друге пришестя Господа нашого Ісуса Христа відбувається сьогодні на наших очах. Після темної ночі  комуно-атеїзму віра Христова розливається повінню у душах людей. Христос впевнено іде по Україні. Тільки не суд живих і мертвих вершить, а вливає любов у людські зранені серця. Гоїть рани атеїзму, вказує шлях українцям, як рухати по ньому свою Незалежність. Дає шанс! А ми?

7 вересня 2013 року в Зарваниці –  Всеукраїнська проща з присутністю Меджугорської Цариці миру, нашої Пресвятої Богородиці. В тому забутому куточку Боснії –Герцоговині Вона являється уже більше 30 років, лікує і посилає настанови всім людям планети. І нам, українцям, теж.

Незважаючи на сезон осінніх польових робіт, у той день тисячі прочан прибули до святого місця. Кожен їде із  своїм потаємним.

Один хоче тут просвітитись і  наповнитися сяйвом Пречистої. Інший – просити добра для сім'ї. Багато є таких, що просять зцілення від немочі.

Знаю головну настанову: "Глибока віра тобі допоможе", але, на жаль, спотикаюся об камінь, який лежить на шляху до тієї чудодійної віри. Не досить її в мені!

Таких "туристів", як я, тут теж немало.

Ось при молитві  "адорації" тисячі прочан стоять на колінах. «Адорація», ця молитва поклоніння Христу, в перекладі означає: "бути при комусь", тобто бути при Ньому – Господові.

Коли лине дивний Божественний піснеспів,  зачаровано слухаю, поглинаю ті звуки душею. Коли чую молитовні слова священика, я приймаю їх і вдумуюсь у них, але коли настає тиша і маю наблизитись до Бога, Ісуса Христа, я відчуваю, що мені болять коліна, а лиха думка гонить то додому, то ще кудись..

Знаю, що змінювати, формувати свою свідомість – найголовніше завдання на  сучасному етапі  нашого життя. Стараюсь укріплювати віру і прошу: "Господи, спаси й допоможи".

Про щирість

Багато паломників сповідаються. Свої "гріхи" священику вони відкривають просто неба. Духівник слухає і дає настанови.

Але чи щирі ми на сповіді? Важко зізнатися у своїх гріховних вчинках. Краще "забути", обійти  гостре  каміння правди. Хоч перед ким ми ховаємось? Адже Бог бачить все.

На моїх очах – кумедна, але повчальна сценка. Гарний сільський пес сміливо ходить поміж людьми і випрошує милостиню. Врахувавши, що в сумці однієї з жінок є щось смачненьке, він поглядом  і тихеньким гавканням просить: "Дай, хоч шматочок їжі. Поділися – не збіднієш".

Жінка жестом показує, що  не має чого дати. Пес на цю брехню не злиться, але вдаряє лапою жінку по нозі. Таке собі покарання за нещирість і жадібність. А  чи задумуємось ми, що при нещирості, відсутності милосердя нас ніхто не зцілить, а за обман, заздрість, зло чекає кара? І не просто у формі легенького удару собачої лапки, а значно суворіша.

Зарваниця, як будь-яка інша святиня, дає нам шанс усвідомити свій гріх і покаятися за нього перед Богом! І тим самим стати на сходинку вище у своїй людяності, усвідомити, що ми – творіння Божі.

Про зарваницькі святині

Зарваниця неповторна у своїй красі і благодаті. На високій залісненій горі Свято-Троїцький монастир розмістився. Біля нього, мов дитина біля батька, – церковка Різдва Пресвятої Богородиці голову свою прихилила.

Стиль наш, рідний – миле українське бароко  зразка ХVІ-ХVІІ ст.  Скільки в нього душі і любові вкладено зодчими! Кожна ікона, весь іконостас, кожна дощечка помережені дивними візерунками. З невисоких бань на кожного спадає особлива божественна благодать. А внизу зелена лагуна забудована урочистими із золотими банями храмами.

Собор Зарваницької  Матері Божої у своїй неперевершеній красі змагається з Патріаршим у  Києві. Дзвіниця, відокремлена від собору, виглядає велично, святково і урочисто. І знову усвідомлюєш, який наш народ творчий та майстерний. Перепиняє дух!

Найголовніша святиня –  ікона  зарваницька Божої Матері знаходиться в парафіяльному храмі Св. Трійці, який постав посеред села. Вхід в церкву із сходу – це вплив давнього уніатства. Сама ікона притулилась в лівому крилі поруч з іконостасом.

Ідуть і йдуть  люди до святині. Торкаються, цілують, моляться і просять помочі. Божа Матір, мов рідна ненька, вислуховує всі прохання, приймає у своє непорочне серце і передає до Божого престолу. Праворуч – древня ікона з розп'яттям Ісуса Христа. Ми теж поклоняємось і торкаємося неї.

Велику книгу потрібно, щоб описати все в деталях про диво людське, природне і Божественне.

Про очищення

За якусь сотню  метрів на південь   від святинь знаходиться окультурене джерело – своєрідна оздоровча купіль. Температура води тут +6–+80 С влітку, восени і взимку. Це джерело несе в собі велику енергію не тільки оздоровлення тіла, а й допомагає переступити, подолати внутрішній страх.

Я бачу ту внутрішню боротьбу в серцях і душах віруючих, які хочуть окунутись в холодну воду, але … бояться. Більшість жінок ступає у  холодну воду, ніби приречені. Окремі з них мочать тільки ноги.

– Сміливіше заходьте і тричі окуніться, не бійтеся, –  кажу якійсь жіночці. – Тоді  й очиститесь.

Вона слухняно, але обережно йде вглибину і присідає аж по плечі. Яке сяйво з'являється  в її очах! Вона перемогла себе, поборола страх!

Ми з Антоновичем пірнаємо у воду з головою і отримуємо велику порцію бадьорості.

Сонце промінчиками торкає мене за плече і ніби промовляє: "Бач, як класно! Ти очистився від страху. Ти ж знаєш, що страх    це бісівське творіння, і ти його переміг, а, значить, наблизився до Христа».

Ми переживаємо страсті Христові на дорозі страждань, торкаємося ікони зарваницької Божої Матері. Хай не надовго, але очищені повертаємося додому.

Анатолій СЕМЕНЮК.

Фото з архіву автора.

Переглядів: 608 | Додав: Церква | Рейтинг: 5.0/2