Завжди величніший терновий
вінець, як царська корона.
Леся Українка.

Інколи в Ангелів, яких Бог посилає на Землю, відсутні крила... Тоді ми називаємо їх друзями. Саме та­ким Ангелом була Вікторія - Марія Яцинович з Івано-Франківська, сім­надцятирічна дівчина, яку в розквіті сил Господь покликав до Неба. Її життя було схоже на цвітіння лілії, - писала класний керівник Української

гімназії №1 Наталія Нешпір. - Ця квітка відцвітає в червні, тоді, коли інші про­довжують милувати око, однак зали­шає після себе в спогадах багато кра­си, сонця, ніжності й теплоти".

Теплого сонячного ранку, 26 сер­пня 1991 року, через два дні після народження у багатовіковій боротьбі незалежної України, з'явилась на світ Божий у родині Яциновичів дівчинка. Не випадково їй дали ім'я Вікторія. Адже багато її предків ціною власно­го життя здобували перемогу для своєї Батьківщини, воюючи в ОУН-­УПА. Через усе своє коротке життя вона з гідністю пронесла це ім'я, здобуваючи великі і малі перемоги над власною смертю, яку зустріла з посмішкою на обличчі.

Друге християнське ім'я - Марія було надане на честь Пресвятої Богородиці, свято Успіння Якої відзначала Церква 28 серпня, через два дні після народження доньки. І Господь щедро нагородив Вікторію-Марію чеснотами, притаманними її Небесній Заступниці.

Безмежною була любов Вікторії до людей - терпелива й лагідна, без тіні заздрості й розчарування. Вона з надзвичайною легкістю й цілеспрямованістю долала будь-які шкільні предмети, одержуючи тільки відмінні оцінки. 3 відзнакою закінчила музичну школу, гарно співала й грала на ­фортепіано, підбирала на слух мелодії, красиво малювала, вишивала, писала вірші. Все, за що вона бра­лась, виходило досконалим і вишуканим. Та, не зважаючи на це, в її душі не було ні тіні гордості чи зверхності. «Вікторія була справжньою, ­веселою і життєрадісною, завжди готовою вислухати, підтримати, допомогти…У будь-якій ситуації зали­шалась вірним другом, який світить­ся оптимізмом. І сильною... сильною настільки, як бувають лише Ангели", - так писала її найкраща подруга Вікторія Петренко.

Особливо любила Віка дітей. І вони це відчували, з радістю тягнулись до неї. Вона вміла «заряджати» їх своєю життєвою енергією, приду­муючи цікаві ігри, головоломки, вірші... I тоді навіть вередливі й не­слухняні ставали «ангелятами».

Ось який запас залишила подруга Аня Ципердюк: «Пам'ятаєш, як Ти мені розповідала, що Бог тобі y всьо­му допомагає? Він просто не може тобі не допомагати, бо ти - особли­ва. За яку справу не візьмешся - все доводиш до кінця. I це робиш із та­ким захопленням, що неможливо са­мому не зацікавитись. Найважливіше те, що Ти щиро віриш i надієшся на Бога i просто живеш із Богом. Будь такою завжди!»

Вікторія спішила жити i робити добро, ніби відчуваючи, що Господь виділив їй мало часу.

Її не цікавили світські розваги. Вона не ходила тими стежками, яка­ми часто ходить сьогоднішня молодь. Бо та дорога, немов слизька стежка, що приводить y темряву, але ходила тернистою дорогою, що провадить до Неба.

Навчаючись у математичному класі Української гімназії №1 м. Івано-Франківська, Вікторія була переможцем багатьох олімпіад і конкурсів. У випускному класі отримала перше місце з економіки, друге – з біології й екології, третє – з хімії, друге – на обласному турнірі з біології. Це кілька десятків грамот і дипломів, срібна медаль за навчання, найвищі показники незалежного оцінювання в 2008 році (із трьох предметів 599 балів з 600 максимальних). Вікторія була запрошена на зустріч із Президентом України Віктором Ющенком у числі учнів, які набрали рекордну кількість балів під час тестування.

Готуючись до олімпіади, дочка могла за день прочитати, законспектувати й запам’ятати 700 сторінок наукової літератури. Вікторія мріяла стати лікарем і за результатами тестування могла стати студенткою мед університету. Вона була б хорошим лікарем, бо мала унікальне чуття в пальцях, відчуваючи найменші дефекти у хребті людини.

 Кожен день у неї був розписаний по хвилинах. Вікторія встигала щоранку вставати о 6.30, пробігала на стадіоні 25 кругів, не зважаючи на дощ, сніг, вітер. Про велику силу волі говорить те, що вона цілий рік не їла солодощів, хліба і м’яса.

А про велику віру в Бога свідчить те, що Віка перебувала в стані постійної молитви. За молитву серця Гос­подь благословляв її на добрі вчинки. Дівчинка була членом Живої вервиці, Апостольства Доброї Смерті. 3 раді­стю ходила на Служби Божі, їздила по багатьох святих місцях України, навіть тоді, коли терпіла страшні муки від метастазів (діагноз - меланома шкіри).

Ось який спогад залишила вчи­тель біології Світлана Левицька: «Я, доросла людина, схиляю голову пе­ред мужністю цієї юнки, яка, знаючи про свою хворобу, терплячи страш­ні болі від метастазів, не опустила руки, не впала в розпач, а працюва­ла багато-багато, ніколи не скаржа­чись, успішно здаючи екзамени і те­стування».

Перебуваючи в реанімаційному відділенні міської лікарні, Вікторія го­ворила, що немає клітинки тіла, яку би не прошивав, немов електричним струмом, страшний біль. Але Вікто­рія казала, що свої муки з'єднує з му­ками Христа на Голгофі і жертвує їх за гріхи цього світу, щоб відкупити багатьох грішників. Терплячи з нез­багненною витривалістю, вона відмовилась від знеболюючих пре­паратів.

За два тижні до переходу у вічність її відвідало багато священиків, кожен молився над дівчиною, щодня уділя­ли Святе Причастя.

Вікторія не плакала, не нарікала, не скаржилась, ніколи ні на кого не образилась, не сказала, що хтось -поганий. Усі вчились від неї душев­ного спокою, віри, що на все є Божа воля і допуст.

Отець Леонід Григоренко ЧНІ, який востаннє уділив дочці Святе Причастя, готував її душу до зустрічі з Ісусом. Він засвідчив, що Вікторія-­Марія без найменшого страху чи смутку з миром у серці й вірою в душі була готова переступити поріг смерті.

Лілеєю між терням,

Зерном Христовим y сучаснім

                         бур'яні.

Ти Божим лагідним знаменням

З'явилася в моїм житті.

Крізь тебе біль свята звучала

Й любов Господня всіх нас обняла,

Хоча, напевно, ти й сама не знала,

Що Божою дитиною була.

        Увечері, 24 червня 2008 року, після ясного і сонячного дня, на ву­лиці розпочалась справжня буря з дощем. Цього дня Вікторія востаннє прийняла Святе Причастя. Її обличчя світилося. Із посмішкою на устах вона заснула, готова до зустрічі зі Спаси­телем.

        Дев'ятий день випав на свято Юди-Тадея, до котрого Вікторія по­стійно молилась, а 40-ий - на свято пророка Іллі. Останній твір, який вона нам залишила «Ти знаєш, що ти - лю­дина» навчає: «Прислухайся до своєї душі, і вона підкаже, де знайти Бога. Прислухайся до Бога - і Він допомо­же відшукати душу».