П`ятниця, 15.12.2017, 04:32
Головна Реєстрація RSS
Вітаю Вас, Гість
Фото
Календар
«  Липень 2009  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » 2009 » Липень » 23 » Звернення Верховного Архиєпископа
22:34
Звернення Верховного Архиєпископа

Любомир ГузарЗвернення Верховного Архиєпископа Української Греко-Католицької Церкви
з нагоди дня Святого рівноапостольного великого князя Володимира та Хрещення Русі-України

 

Всесвітлішим, всечесним, високопреподобним і преподобним отцям-душпастирям, високопреподобним і преподобним інокам й інокиням, дорогим у Христі мирянам Української Греко-Католицької Церкви та усім людям доброї волі благословення і мир у Господі!

 

Дорогі у Христі!

Вас же тепер спасає прообраз цього, тобто Хрещення, позбуття не тілесної нечистости, а прохання доброго сумління в Бога через воскресіння Ісуса Христа. I Пт 3, 21

Уже третій рік поспіль ми урочисто і всенародно святкуємо великий празник – пам’ять рівноапостольного великого князя Володимира – відновлюючи ті обітниці, які ми складали, особисто чи хресні батьки від нашого імені, коли отримували святе таїнство Хрещення. Під час таїнства Хрещення ми відреклися від диявола та усіх його сил і на підставі святої віри, яку одержали в дар від Господа Бога, з’єдналися з Ісусом Христом і цілковито Йому віддалися. Ту подію свого життя ми маємо постійно пригадувати собі та питати самих себе: що це означає для нас? – щоб не марнувати великого дару Хрещення і могти жити відповідно до складених тоді обітниць.

Читаючи древні літописи, дізнаємося про те, який вплив на життя князя Володимира мало св. Хрещення. Типовий поганський володар, із властивим для осіб його кола способом життя, прийнявши це святе таїнство, просвічений світлом Христового Євангелія, стає новою людиною: суворою до себе, лагідною супроти інших. Автори літописів помітили цю зміну і записали її на вічну згадку нащадкам.

Святе таїнство Хрещення має благодатний вплив не тільки на життя людини – воно здатне перемінити долю цілих народів. Тому, святкуючи празник Святого рівноапостольного великого князя Володимира, ми згадуємо водночас, в особливий спосіб, ще й Хрещення Київської Русі, нашої землі, нашого народу. Кожен із нас, хто щиро вірує в Господа Бога, для кого хрещення і буття в Ісусі Христі і з Ісусом Христом є змістом життя, хоче з нагоди цього свята ще раз замислитися над значенням тієї великої події, яка сталася понад тисячу років тому.

Що вона означала для нашого народу? Поширеною є думка, що внаслідок акту Хрещення Київська Русь за часів князя Володимира стала частиною Європи, на той час найбільш розвиненої частини світу. Охрещений у Дніпрі народ увійшов до кола європейських християнських націй, які на цій основі старалися будувати свої освіту, науку і міжнародні відносини та мали високий рівень культури. Одне слово, розвиваючи свої Богом дані дари, Київська Русь стала могутньою державою й народом високої християнської культури.

Проте сприймати Хрещення Русі-України лише з такої позиції – означало б оцінювати її категоріями суто земних вартостей. Набагато важливішим для нас є поглянути на нього та на всі дальші події нашої історії очима віри. Немає сумніву, що через контакт із могутніми державами тогочасного світу, із найкращими осередками християнської культури Європи наш народ потужно й за дуже короткий  час розвинув церковну структуру, чернецтво, місійну діяльність, освіту, політичний устрій і мистецтво. Але важливішим понад усе було те, що за допомогою християнської релігії ми набули тих чеснот, які стали надійними підвалинами для успішної розбудови суспільного життя. Розуміння дару людського життя і його вартості загалом, почуття лагідності й доброти у ставленні до ближніх, любов до правди, пошана до справедливості, здатність стійко переносити труднощі, відсутність бажання панувати над іншими, побожність – всі ці риси стали важливими прикметами вдачі нашого народу, які майже незмінно збереглися аж до сьогодні. Наша християнська віра стала наріжним каменем українських сімейних, родинних цінностей і традицій та фундаментом нашого громадського життя і суспільної моралі. Ми можемо впевнено ствердити, що в дуже складних історичних обставинах ці прикмети допомогли нам вистояти у великих випробуваннях і вийти з них переможцями.

Наш народ настільки сформований християнською релігією, що без урахування цього годі зрозуміти його ставлення до життя. Причому, аналізуючи сторінки нашої історії, можна спокійно стверджувати, що те ставлення було і залишається позитивним. Якщо в минулому ми і зазнавали невдач – а їх, на превеликий жаль, було чимало, – то, мусимо визнати, що вони ставалися через те, що ми в якийсь спосіб зневірювалися, відступали від тих правд християнської віри, що були й повинні завжди бути основними орієнтирами в нашому особистому і національному житті. Натомість коли ми були вірними Богові і своїм хресним обітницям, послідовними та впевненими у своїй вірі, справді переконаними у її благодатності, то могли відстоювати свої права, захищати всіх, хто потребував допомоги. А ще тоді ми були добрими господарями на своїй рідній землі і не піддавалися легко чужим впливам.

Історичний шлях нашого народу є для нас вчителем, бо, з одного боку, показує, які перспективи відкриваються перед нами, коли ми вірні нашим релігійним переконанням, коли справді щиро стараємося бути ревними християнами, а з другого – нагадує, що стається, коли ми нехтуємо тим великим даром, що його Господь Бог дав нам у час нашого історичного Хрещення. Погляньмо лише на один приклад того, до чого призводить наше віддалення від Христа. Йдеться про ту страшну науку, яку пізнав наш народ через внутрішній поділ, що відбувся, власне, через наше невірство. Ми допустили, щоб наші релігійні переконання, замість того щоб сприяти духовному зростанню, стали приводом до роз’єднання. Вони порізнили нас, відчужили одне від одного, зробили нас із братів недругами. Те, що мало б нас об'єднувати в одну родину дітей Божих і тим самим робити нас здатними долати внутрішні і зовнішні загрози – наша свята віра, – стало полем протистоянь, упереджень, недовіри, а подекуди й відкритої ворожості. Це наш гіркий досвід.

Озираючись в минуле, ми можемо і на інших прикладах пересвідчитися, на які жахливі наслідки ми наражаємося, коли перестаємо бути вірними нашому покликанню до єдності в Ісусі Христі, нашому Господі, бути вірними нашим релігійним переконанням. Тоді ми не тільки що самі переслідуємо одне одного, а й стаємо іграшкою у грі інтересів інших народів.

Тому потрібно до глибини серця  пройнятися тим болем, що його ми, нерозважні діти свого народу, завдали йому своїм релігійним невірством. Бо Хрещення – це не тільки єднання з Христом, прийняття дару віри і сили Святого Духа: йому передує пізнання власних гріхів і щире каяття за них. Одним із гріхів сьогодення є згадана вже роз'єднаність між християнами – дітьми того самого Бога, братами і сестрами Христа. Цей дошкульний поділ проходить не по якійсь географічній, культурно-цивілізаційній чи канонічній лінії, як дехто твердить, а по лінії самого серця єдинокровного народу. Тому різні ініціативи для подолання цього поділу, які пропонують боротьбу із його зовнішніми проявами, не принесуть бажаного результату. Слід боротися із першопричиною цієї недуги – гріхом.

Відновлення хресних обітниць має для нас бути щорічною нагодою до щирого іспиту сумління і до каяття. Не впадаймо у спокусу вважати наші релігійні переконання за оправдання цього поділу, бо це згубний самообман. Натомість щиро й об’єктивно погляньмо на себе і визнаймо свою вину. Разом із тим потрібно здобутися на щире бажання бути вірними Богові й жити відповідно до своїх релігійних переконань. Якщо б ми справді були вірними своїм хресним обітницям, якщо б до глибини душі пройнялися наукою, яку дав нам Ісус Христос, тоді б нам не загрожувала небезпека чужих впливів і ми були б собою та знайшли б шлях одне до одного, як діти одної матері – української землі, і як брати і сестри у Христі.

Тому у цей святковий час, коли вдивляємося у нашу історію, коли радіємо з усього того добра, яке принесло нам християнство завдяки Хрещенню, здійсненому з волі нашого духовного батька, святого рівноапостольного великого Київського князя Володимира, мусимо також перепросити Господа Бога за всяке наше відступництво від духовних основ нашої віри і постановити собі, що будемо старатися жити по-Божому і так здійснювати свої релігійні переконання, щоб врешті-решт таки відшукати шлях до своїх братів. Відчуймо біль у своєму серці через поділ колись єдиної Христової родини в Україні! А водночас постановімо зробити щось конкретне, бодай маленьке, щоб те роз'єднання якнайшвидше відійшло в минуле.

Дорогі у Христі! Святий рівноапостольний князь Володимир вивів нас на вузьку й каменисту, але єдино правильну дорогу. Дякуймо Богові, що дав нам такого князя, дякуймо Богові також за блаженну Ольгу, за святих мучеників Бориса і Гліба та за безліч святих і праведних, яких впродовж віків, аж до наших днів, дала рідна українська земля. За заступництвом усіх цих святих просімо в Господа, щоб ми ніколи не збилися з того шляху, який єдиний веде до Нього.

Благословення Господнє на  вас!

 + ЛЮБОМИР

Категорія: Звернення Блаженнішого Любомира | Переглядів: 786 | Додав: Церква | Рейтинг: 5.0/1